«Смурфика» засипало землею після прильоту, але побратими встигли його врятувати

Пропонуємо вам історію життя бійця 11-го батальйону 1-ї штурмової роти 59-ї окремої штурмової бригади. Він має позивний «Смурфик».

Захисник нічого не ховає від людей. Навіть того, що пішов до ЗСУ, маючи бронювання, аби позбутися фінансових боргів.    

Мав бронювання, але вирішив іти до війська

-На завод пішов ще у 17 років. Перша зарплата – 45 гривень, а найпам’ятніша покупка – тепла чорна кофта за 92. На початку нульових це були чималі гроші. Минуло понад два десятиліття, а вона й досі зі мною.

В окопах часто згадую інше життя – як колись міняв доньці памперси. Тепер Валерії вже 18, вона студентка Київського національного економічного університету. Її головна риса – ощадливість. Із нею у мене ближчі стосунки, ніж із сином. Артему 13, він більше тяжіє до мами.

Навесні минулого року я стояв із приятелем, пив пиво й розмірковував над боргами – мав 58 тисяч кредитів.

Хоч і мав бронь, вирішив іти до армії: підписав контракт на три роки, аби «закрити» фінансові проблеми. Зараз усе владнав. На 18-річчя доньки оплатив кафе – 13 тисяч гривень, зробив сімейне свято. А для своїх однокурсників Валерія організувала окремо.

«Віджатися 90 разів у броніку – не проблема»

-Замість Британії мене відправили на навчання за програмою «Азову». Було нелегко, але впорався. Віджатися 90 разів у «броніку» – не проблема.

22 липня для мене – другий день народження. Це сталося на позиціях біля Муравки. Провів там 14 днів. У бліндажі мене засипало землею після прильоту. Я кричав, щоб викопали, але ніхто не чув.

Побратими почали копати наосліп, орієнтуючись лише на те, де я мав спати. Здавалося, що минає вічність. Найстрашніше було не знати, що відбувається зверху: чи не зайшов ворог.

Коли побачив світло, думки плутались, а наступної ночі я просто боявся заснути — ловив флешбеки.

«Після Перемоги мрію поїхати в Бразилію»

-Чорний гумор люблю. Навіть мультикам (камуфляжну форму – ред.) замовив собі такий, щоб у домовині на мені гарно сидів — і для квітів місце лишалося.

Футбол – моя пристрасть. Вболіваю за «Динамо» і завжди проти «Шахтаря». Після Перемоги мрію поїхати в Бразилію і побачити легендарний стадіон «Маракана».

Найбільше в собі не люблю егоїзм. Часто думаю лише про себе — це наслідок того, що я єдина дитина в сім’ї. Тому у своїй родині хотів двох дітей. Вдячний дружині, яка вже 20 років терпить мене такого.
Читайте також:

«Заряджав своєю безстрашністю»: до Вінниці «на щиті» повертається Олег Ільченко

Історія «Німця», чий артилерійський розрахунок був визнаний найкращим в Україні

Фелікс ЖАНІН, за матеріалами 59-ї окремої штурмової бригади