Бойовий медик «Німець» рятував не лише поранених бійців, а й котів

Свій позивний військовий «Німець» Андрій отримав зовсім не через походження.

Хлопці так назвали – коротко й чітко. Та й, мабуть, за мовчазність, – усміхається він.

Від піхотинця – до бойового медика

До війни в його житті були строкова служба в МНС, робота в охороні та заробітки за кордоном. Коли ж почалося повномасштабне вторгнення, Андрій без роздумів підписав контракт і став до лав 2-го батальйону 104-ї окремої бригади Сил ТрО ЗСУ.

Спершу був простим піхотинцем. Згодом – бойовим медиком.

Медиком не народжуються. Одного разу капітан дав мені купу книжок і сказав: вчися. А практикуватимешся на тих, хто лежить у палаті. Так усе й почалося, – каже «Німець».

«Завжди забирав своїх»

На Донеччині Андрій пережив усе: пекло боїв, евакуації поранених, втрати побратимів.

Є речі, які не хочеться згадувати. Коли витягуєш свого — обгорілого, з розірваним тілом… Це не стирається з пам’яті. Але я завжди забирав своїх. Жодного не залишили.

Між боями він рятував не лише людей, а й котів.

Одному лапку зашив. Потім кіт просто пішов. Значить – вижив, – згадує Андрій. 

«Побратиму можеш довірити власне життя»

Війна залишає сліди не тільки на тілі, а й у душі. Кожен несе свій біль мовчки, але продовжує стояти, бо знає – за спиною свої.

Я тримаюся, бо мушу. Хлопці на мене розраховують. Якщо не я — то хто? – каже «Німець».

Андрій каже, що побратими стали ближчими за рідних:

У цивільному житті друзі не завжди поруч. А тут — завжди. Ми разом виживали і разом стоїмо. Побратим — це той, кому можеш довірити власне життя.

Удома на «Німця» чекають дружина та 12-річна донька:

Донька знає, де я. Коли приїжджаю — не випускає з рук. А коли їду — не проводжає. Так легше обом.

Читайте також:

Захисник в останню хвилину свого життя привітав онучку із Днем народження

У Києві ветеран без ніг не може потрапити додому через байдужість комунальників

Фелікс ЖАНІН, за матеріалами 104 окремої бригади