Історія Андрія Ярошука, який отримав нагороду від Головнокомандувача ЗСУ

За особисту мужність, стійкість і професіоналізм офіцер 32-ї Сталевої бригади лейтенант Андрій Ярошук отримав від Головнокомандувача ЗСУ генерала Олександра Сирського почесний нагрудний знак «Хрест Військова честь». Ця нагорода стала визнанням непростого, але сповненого гідності шляху нашого побратима – від цивільного життя до запеклих боїв і важкого поранення.

Навчався у Великій Британії

До повномасштабного вторгнення киянин Андрій мав цілком мирну професію – виготовляв меблі. Професія подобалася. Чоловік мав чудові стосунки з колегами. Армійський досвід у нього вже був: у 2017–2019 роках він проходив строкову службу в навчальному центрі «Десна», де дослужився до сержанта та був інструктором.

Коли почалося велике вторгнення, досвід знадобився. У липні 2023 року Андрія мобілізували, і він без вагань погодився на пропозицію стати офіцером. Після навчання в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного його відправили удосконалювати командирський фах до Великої Британії за програмою «Інтерфлекс».

Звідти він повернувся вже молодшим лейтенантом. Був направлений до 1-го механізованого батальйону 32 ОМБр, на посаду командира взводу протитанкових ракетних комплексів.

Кома після влучання уламка в шию

Відпочивати не було коли.

Я як приїхав у 32-у, через дві години начальник штабу мені дзвонить… Каже: «Нарада, приїжджай, ми заходимо в Синьківку», – згадує Андрій.

Його бойовий шлях пролягав через найгарячіші точки фронту: Куп’янський напрямок на Харківщині, оборона Сумщини, а згодом – важкі бої під Торецьком на Донеччині. 27 серпня 2024 року під час артилерійського обстрілу поблизу села Іванопілля 200-грамовий уламок влучив офіцеру в шию, спричинивши перелом хребта. Далі були кома, довгі п’ять місяців лікування і реабілітації.

Вижив все ж таки… почав ходити, як бачите. Зараз продовжую служити, як би там тяжко не було, – розповідає Андрій.

Повернувся в стрій

Незважаючи на біль, який доводиться тамувати знеболювальними, у середині січня 2025 року він прийняв рішення повернутися у стрій.

Лейтенант Ярошук продовжив службу на командному пункті батальйону під час оборони Покровська. Тут його досвід та знання були вкрай потрібні для керування вогнем, координації дій та організації евакуації. Андрій з повагою говорить про своїх командирів: заступника комбата Віктора Сліпчука та комбата Дмитра Берлима, які зараз відновлюються після поранень. Він називає їх «яскравими» та «легендарними» людьми — тими, за ким без вагань ідуть у бій.

Він пишається тим, як за цей час розвивається його 32 ОМБр.

Я пам’ятаю бригаду у 2023-у, 2024-у і зараз у 2025-у році. В плані бойових, як ми тримаємо лінію фронту, ми виросли колосально… Ми показуємо рівень, – каже він.

Джерело натхнення

Проте головним джерелом натхнення та мотивації для нього залишаються прості піхотинці:

Піхотинець зразка 2025-го року – це дійсно сталевий воїн, який іноді через складну ситуацію може і більше місяця висидіти на позиціях, при цьому постійно знищуючи ворога.

Сам себе Андрій героєм не вважає. Він бачить свою роль у тому, щоб бути потрібним гвинтиком у великому механізмі оборони.

Отримання нагороди особисто від Головнокомандувача стало для мене великою честю, – каже він. – Я переконаний і сам живу за цим принципом: завдання кожного командира — полегшити службу простому солдату. Адже саме на ньому, на найнижчому чині, тримається все. Ми всі маємо працювати на того, хто в окопі.

Читайте також:

«Були проблеми з мотивацією і їжею»: чому із СЗЧ «Ліхтар» пішов до іншої частини

«Відьма» відчуває, коли бійцям треба змінювати позицію: точно називає день

Володимир ПРИСЯЖНЮК, за матеріалами 32 окремої механізованої «Сталевої» бригади