Програміст між кодом і війною: три роки харків’янин добровільно пішов на фронт

Владислав Терешин з Харкова — не просто айтішник. Уже третій рік він веде подвійне життя: в одні дні пише код для американської компанії, в інші — керує дронами на передовій. 24 Канал поспілкувався з добровольцем про те, як поєднувати мирну роботу з війною, чому він не може стояти осторонь і чи можливе перемир’я з Росією.

Від “Госпітальєрів” до аеророзвідки

За освітою Владислав — програміст. З початку повномасштабного вторгнення він приєднався до Сил оборони як доброволець, спочатку у складі “Госпітальєрів”, потім — з 92-ю бригадою на Харківщині.

“Улітку 2022 року ми почали займатися аеророзвідкою. Спочатку допомагали 92-й бригаді. Майже три роки ми з ними пропрацювали на різних ділянках фронту, допомагали в розвідці, в пошуку та ідентифікації цілей, коригуванні артилерії, супроводі піхоти”, – розповідає Владислав.

Цікаво, що Влад не мобілізований і має офіційну “броню” від призову. Проте це не заважає йому добровільно їздити на фронт.

Життя між двома світами

На запитання, як йому вдається поєднувати програмування та війну, Владислав відповідає, що це було нелегко, але можливо.

“У 2022 році, коли гостро стало питання, що у нас повномасштабна війна, і я хочу долучитись до війська, я поговорив зі своїм директором. Це американська компанія. Я пояснив йому ситуацію, що я або йду повністю з компанії, або ми можемо пошукати якісь шляхи”.

Керівництво компанії пішло назустріч, і Владислав почав працювати part-time. Спочатку графік був такий: вранці — на позиції з дронами, увечері — за комп’ютером. Пізніше перейшли на подобовий режим — дві доби на передовій, дві — за роботою.

“Можна сказати, у мене немає відпочинку, але коли я відволікаюсь, то відпочиваю”, – зізнається доброволець.

Перевага добровольців: маневреність

Владислав пояснює, що добровольчий рух дає особливу свободу дій, якої часто не вистачає в регулярних підрозділах.

“Ця свобода вибору була корисна ще й тим, що сьогодні, умовно, є дірка в аеророзвідці чи в медичній евакуації на Харківському напрямку, а завтра ця дірка є на Донеччині. Ти не можеш просто взяти лінійний підрозділ, одну бригаду чи батальйон і зняти з одного напрямку”.

Саме добровольці можуть оперативно заповнювати такі “дірки” на фронті, мобільно переміщуючись туди, де найбільше потрібна їхня допомога.

“Мені від держави нічого не потрібно”

На питання про фінансову мотивацію Владислав відповідає прямо:

“Щодо фінансової підтримки від держави — мене це взагалі не дуже цікавить. Тому що та компенсація, яку я отримую у себе на основній роботі, трошки вища, ніж те, що платить держава військовим. Це не є першопричиною”.

Він не потребує грошей від держави, хоча зізнається, що УБД було б приємно мати, але це не принципово.

“Чому мені не сидиться на місці?”

На запитання, чому він продовжує воювати, маючи можливість залишатися в тилу, Владислав пояснює, що його команда, яка разом вже 15 років, здобула цінний досвід, який може бути корисним.

“У мене за ці три роки є певний досвід, якого далеко немає у людей, які можуть долучитись до армії завтра самостійно чи не самостійно, бувши мобілізованими. Є певна користь, яку я ще можу принести цій державі й самому собі насамперед”.

Команда Владислава одна з перших почала використовувати спеціальні антени для дронів Mavic, щоб збільшити їхню дальність дії.

Харківщина: погляд ізсередини

Влад, як уродженець Харкова, болісно переживає бойові дії на своїй малій батьківщині. Він бачив на власні очі, як місця його відпочинку перетворилися на поле бою.

“Я сам з Харкова, добре знаю всі ці місця. Кудись їздив на дачу, чи на річку купатись, відпочивати, а зараз там йдуть бойові дії. Я приїжджав туди й бачив з дрона територію, яку колись знімав на свій власний дрон. Тепер там обстріли, десь піхота затягується, десь ворожі сили”.

На питання, чому Харківщина знову опинилася під загрозою окупації, Владислав відповідає прагматично: “У нас банально не вистачає ресурсу для того, щоб не дозволити росіянам зайти сюди, перетнути кордон”. Він вважає, що Харків, Суми та інші прикордонні міста завжди будуть у небезпеці через своє географічне положення.

Перемир’я: ілюзія чи реальність?

Про можливе перемир’я Владислав висловлюється скептично:

“Я розумію, що якщо подивитись на дії Росії історично, то жодне перемир’я вона не використовувала для того, щоб досягти тривалого миру. Це неможливо, бо це взагалі не про Росію. Наприклад, 9 травня росіяни кричали про триденне перемир’я. На напрямку, де ми працювали, вони штурмували. Тому до них немає ніякої віри, просто жодної”.

Він вважає, що стратегічно правильним було б “максимально сточити їхній наступальний потенціал, ресурси, стати в стратегічну оборону й тоді підписувати перемир’я”.

Післявоєнне майбутнє: два ключі до безпеки

Владислав наголошує, що для запобігання повторенню війни необхідні дві ключові умови: розвинена оборонна сфера та сильна економіка.

“Наша держава має стати більш розвиненою у сфері оборони, а також економічно. Це обов’язкові речі для того, щоб війна не повторилась”.

Звертаючись до цивільних, Владислав закликає не зупиняти розвиток і еволюцію, намагатися покращувати себе та своє оточення:

“Хочеться, щоб ми нарешті в історії прожили хоч трошки більш-менш щасливо, успішно, розвинуто. Тому меседж такий, що, будь ласка, не зупиняйтеся і розвивайтеся. І дивіться в правильний бік, а не в бік того, де буде навпаки занепад, а не розвиток”.

Дарина КОЗАК, «СічНьюз»