«Пишаюся тим, що пішов цим шляхом». Гвардійський сапер розповів про роботу на фронті

Спалена земля, гул і кратери від вибухів, вогонь і метал, що падають з неба та постійне дзижчання ворожих дронів – так звучить і виглядає фронт сьогодні. Серед цього хаосу і постійних небезпек працюють військові інженери Національної гвардії України. Вони будують укріплення і загородження, маскують техніку і роблять усе, щоб українські піхотинці мали більше можливостей відбивати натиск ворога.

Нацгвардієць на псевдо Кемікс – начальник інженерної служби вінницького підрозділу НГУ. Разом з побратимами він виконував бойові завдання на різних ділянках фронту: організовував фортифікаційні роботи, займався інженерними загородженнями, розміновував шляхи постачання, маскував техніку від ворожої розвідки. Нещодавно він повернувся з бойового завдання на фронті.

«Ми виконували завдання для забезпечення надійної роботи нашої артилерії. Щоб вона могла якісно знищувати скупчення російських військ і техніки. Ворог атакує хвилями і важливо, щоб наша вогнева відповідь була максимально ефективною», – розповідає Кемікс.

Інженерна справа на війні – це не лише розмінування чи мінні загородження. Це ще й фортифікаційні споруди, переправи, маскування техніки, забезпечення водопостачання.

«Головне, щоб наші «прибамбаси» збивали ворога з пантелику або знищували його», – додає він із легкою іронією.

Втім, працювати в умовах, де противник застосовує тактику «випаленої землі», – завдання не з простих. «Уявіть собі: на одному напрямку за день до 90 прильотів керованих авіаційних бомб. Це не просто небезпечно – це справжнє пекло. А від цих бомб мало що рятує», – ділиться гвардієць.

Фанати своєї справи

Попри смертельну небезпеку, він і його побратими налаштовані рішуче й не збираються зупинятися. Вони навчаються і активно обмінюються досвідом, адже техніка стрімко розвивається.

«Наші сапери – справжні фанати своєї справи. У цій професії треба постійно вчитися, розвиватися, бути зануреними в цю роботу сповна. Кажуть, що сапер може помилятися двічі: перший раз – коли обирає цю професію, другий – коли летить догори», – жартує офіцер.

Кемікс з гордістю розповідає про результати власної роботи й показники груп розмінування НГУ загалом. Наразі у Національній гвардії працюють декілька десятків таких груп. Вони від початку повномасштабного вторгнення обстежили величезну територію та виявили і знешкодили понад десятки тисяч вибухонебезпечних предметів.

Страх приходить після бою

Якщо не боятися, довго на війні не проживеш, каже гвардієць. Але найбільший страх приходить після, власне, небезпечного моменту. Коли є безпосередня загроза, то інстинкт змушує тебе якось діяти. А відчуття з’являються вже потім.

«Страх – це нормально. Він змушує бути уважним, не робити дурниць. Але найцікавіше, що найбільший страх приходить вже після події», – зізнається гвардієць, – коли під час обстрілу ховаєшся в окопі, ти не знаєш, чи наступний вибух буде твоїм останнім. «Чуєш: «бах!», і тебе засипає землею. Інстинкт виживання змушує закопуватися. І тільки потім, коли все скінчилося, приходить усвідомлення: ще трохи — і тебе могло б не бути».

Командир разом із бійцями

Після повернення з виконання бойових завдань сапери вінницького підрозділу НГУ мають певний час на відпочинок та відновлення. Далі починаються навчання для інженерних підрозділів й актуальний та цінний досвід з передової потрібно передавати бійцям, які готуються до виїзду.

«Страх – це нормально. Він змушує бути уважним, не робити дурниць. Але найцікавіше, що найбільший страх приходить вже після події», – зізнається гвардієць, – коли під час обстрілу ховаєшся в окопі, ти не знаєш, чи наступний вибух буде твоїм останнім. «Чуєш: «бах!», і тебе засипає землею. Інстинкт виживання змушує закопуватися. І тільки потім, коли все скінчилося, приходить усвідомлення: ще трохи — і тебе могло б не бути».

«Сім’я – моя сила»

Зараз чоловік готується до нового виїзду в зону бойових дій. Каже: ворог вчиться, адаптується, а тому доводиться щоразу вигадувати щось нове, як для маскування, так і для мінування та розміновування.

«Маскування – складна справа і потребує значних сил та засобів. Тому, коли є найменша можливість, ми навчаємося, обмінюємося досвідом і вибудовуємо нову стратегію дій. Усе для того, щоб, виїхавши в зону бойових дій, якісно виконати завдання і повернутися живими», – пояснює Кемікс.

Що змушує його повертатися на передову знову і знову? Офіцер на це запитання відповідає миттєво.

«Я тут виріс. Тут живе моя родина, мої батьки, мої діти. І я не хочу віддавати нашу землю н ікому. Пишаюся тим, що пішов цим шляхом. Мені є заради когостояти. Мій син, моя донька, моя дружина. Вони – моя сила. І я зроблю все, щоб вони жили у вільній країні», – резюмує нацгвардієць.

“СічНьюз”