«Репортери без кордонів» розкрили жахіття полону закатованої української журналістки

Тіло української журналістки Вікторії Рощиної, яку росія оголосила померлою у вересні 2024 року, досі не повернули родині. Це викликає численні запитання щодо справжніх обставин її смерті. Непрозора, спотворена, а часто і відверто брехлива офіційна комунікація рф рідко надає достовірну інформацію про долю незаконно ув’язнених українських цивільних.

Щоб розвіяти темряву навколо зникнення Вікторії Рощиної, Міжнародна організація «Репортери без кордонів» (RSF) разом із трьома українськими медіа – сайтом розслідувань “Слідство.інфо”, Суспільним мовником та виданням “Ґрати” (спеціалізується на судовій журналістиці) провели власне розслідування останніх місяців її полону. Воно наразі оприлюднено лише англійською мовою.  Наша журналістка спеціально для сайту «СічНьюз» переклала цей матеріал українською і дає можливість вам ознайомитися із основними деталями цієї жахливої історії.    

Ризикований шлях у серце окупації

Зібрані свідчення дозволяють краще зрозуміти надзвичайну фізичну та психологічну виснаженість 27-річної журналістки; жорстоке поводження, якого вона зазнала. А також відсутність належної медичної допомоги, що зрештою призвело до її зникнення.

Я не боюся викликів, я знайду спосіб повернутися, — ці слова Вікторії Рощиної, написані у червні 2023 року в заявці на грант від Міжнародного жіночого медіа-фонду (IWMF), сьогодні набули трагічного значення.

Як журналістка-фрілансерка вона прагнула задокументувати злочини окупантів на півдні України. Проте шлях Вікторії закінчився арештом у серпні 2024 року в Енергодарі.

За словами свідків, журналістку швидко затримали після того, як “дрон вичислив” її присутність. Після кількох тижнів у Мелітополі її перевели до Таганрога, де Вікторія Рощина потрапила в справжнє пекло.

Пекельні умови утримання

Свідчення, зібрані RSF, змальовують жахливі умови утримання. Український військовослужбовець розповідає про систематичні побиття, тортури електричним струмом – “настільки сильним, що люди втрачали свідомість”, голод та крижаний холод у камерах. Вікна навмисно були розбиті тюремниками, і впродовж довгих зимових місяців дощ та крижане повітря проникали всередину. Цивільний полонений згадує про регулярні погрози зґвалтуванням та побиттям тих, хто наважувався просити про медичну допомогу.

Це місце – пекло, – підсумовує інший свідок.

Евакуація на ношах

Коли Вікторію Рощину перевели до Таганрозької в’язниці у грудні 2023 року, після утримання в імпровізованій Мелітопольській в’язниці, на її тілі вже були помітні шрами та подряпини, деякі з яких ще не загоїлися. Перші тижні вона намагалася достукатися до персоналу, але марно.

Українка виглядала знервованою та пригніченою. У березні 2024 року, під час візиту місцевої делегації Уповноваженого з прав людини в росії, її вивели з камери та ізолювали, очевидно, щоб запобігти будь-яким скаргам. З цього моменту стан Вікторії почав невпинно погіршуватися. Свідок згадує про день, коли журналістку охопила сильна “панічна атака”.

Вікторія поступово відмовилася від їжі. Охоронці погрожували їй та тиснули на співкамерників, намагаючись годувати її насильно. “Дивіться, яка товста стала,” – глузував один з охоронців, додаючи до фізичних знущань ще й психологічні. Стан Вікторії Рощиною погіршувався, але адміністрація в’язниці ігнорувала її неодноразові прохання про медичну допомогу.

Лише в червні журналістка вперше потрапила до лікаря. Але було вже запізно. Вікторія Рощина ледве піднімала голову з подушки. За свідченням очевидця, українка важила близько 30 кілограмів, коли її наприкінці червня евакуювали на ношах, ймовірно, до міської лікарні.

Інший ключовий свідок, з яким спілкувалися представники RSF, стверджує, що інші полонені вважали її мертвою.

Через декілька тижнів журналістку повернули до таганрозької в’язниці – назад до “пекла”. Вікторію перевели до одиночної камери, але, за декількома підтвердженнями, її стан дещо покращився.

Вона могла самостійно пересуватися та реагувати на команди охоронців, які постійно вимагали: “Вийди, ми тебе не бачимо, їж.”

Питання поки що без відповіді 

Наприкінці серпня Вікторії навіть вдалося коротко зателефонувати рідним. Восьме вересня – день, коли її востаннє бачили живою у в’язниці. 19 вересня минулого року російська влада офіційно оголосила про  смерть журналістки.

Чи переміщували її в період з восьмого по 19 вересня? Якщо так, то куди? Що сталося в ці дні? Жоден зі свідків не зміг відповісти на ці питання. Якщо журналістка померла, як стверджує росія, чому її тіло досі не повернули, майже через півроку після оголошення про смерть? Запити RSF до Міністерства оборони росії залишилися без відповіді.

Вікторія Рощина не змогла виконати свою обіцянку – повернутися після репортажу. Але журналісти-розслідувачі продовжуватимуть боротьбу, щоб дізнатися правду.

Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”