Слова, які ранять: що найбільше тригерить українських військових у тилу

Повернення з фронту в цивільне середовище для багатьох військових стає не відпочинком, а новим випробуванням. Не через тишу чи побут, а через слова. Невчасні, нетактовні, болючі. Ті, що сказані без злого наміру, але влучають у найглибші рани.

Українські військові та їхні родини все частіше говорять про фрази й теми, які найбільше ранять у спілкуванні з цивільними.

А багато 200?

Одне з перших запитань, яке військові чують від знайомих після повернення з фронту, стосується втрат.

Військовослужбовець Віталій Приймачук ділиться, що деякі питання просто вибивають ґрунт з-під ніг.

Перше питання знайомих: “А багато 200-х?”. Так і хочеться відповісти: підіть і побачите, – каже Віталій.

Але ще більше ранить, коли факт виживання бійця сприймається як ознака того, що він «не воював по-справжньому». Віталій згадує фразу, яку йому доводилося чути.

А ти, певно, служиш в Штабі, раз від початку війни ще живий,- ділиться військовий.

Для людини, яка дивилася в очі смерті, такі слова звучать як знущання.

Я прощався з життям тричі, і знаю йому ціну. Цивільні не усвідомлюють усього. Я ж заспокоюю себе, що задля цивільних, рідних ми тут і стоїмо, виконуємо свій обов’язок, — підсумовує захисник.

Міф про мільйони: «За що їм ці гроші?»

Фінансова сторона служби — це окрема, вкрай токсична тема. Суспільство часто бачить лише цифру «100 тисяч», ігноруючи те, що військовий витрачає колосальні суми на спорядження, ремонт авто та власне виживання, і те, що ці гроші — це плата за ризик ніколи не повернутися.

Юлія, дружина військового, який захищає Україну з першого дня повномасштабного вторгнення, зізнається: їй, як цивільній, часто доводиться вислудовувати абсурдні закиди.

Дуже тригерить, коли кажуть: “А нашо відпустила?”, “Його туди ніхто не посилав”, “Чого бронь не зробите?”, “Він же 100 тисяч отримує, нащо ти збір відкрила?”, – ділиться болем Юлія.

Поради з дивана та «втома» від новин

Військовий Мар’ян Батко зазначає, що дратує не лише те, про що питають, а й те, що радять.

Багато чого тригерить, якщо чесно. Один із прикладів — це коли цивіли лізуть не в свої справи. Коли вони живуть своє краще життя, але розповідають тобі, як краще воювати, як жити і всяке подібне з цього ж репертуару, — каже Мар’ян.

Ще одним тригерним моментом є скарги тих, хто знаходиться у відносній безпеці. Військовий Юрій Руденко коротко описує цей парадокс:

Мене тригерить, коли цивільні, яких війна жодним чином не торкнулась, кажуть мені, що вони дуже втомились, – підсумовує захисник.

Найстрашніше для воїна — це повернутися додому і зрозуміти, що світ, який він захищав, навчився жити без нього і ігнорувати війну. Байдужість ранить глибше за ворожу кулю.

Віталій Соколюк описує це як життя у двох різних світах, які не перетинаються.

Виникає відчуття, що війна лише для нас. Люди живуть так, ніби нічого не відбувається. У декого з військових навіть рідні живуть так, ніби нічого не відбувається, — із сумом констатує Віталій.

Він наголошує на тому, що навіть найближчі люди іноді не готові прийняти зміни, які сталися з бійцем на фронті.

Коли ти приїжджаєш додому і бачиш, що навіть твої рідні не хочуть прийняти тебе таким, яким ти став на війні… Вони просто забувають, заради кого ти туди пішов, і вже давно забули, хто дарує їм кожен день їхнього життя. За цим тяжко спостерігати. І повірте, військові такі речі помічають,- каже військовий.

Військові наголошують, що не вимагають жалю. Вони очікують поваги та елементарного такту. Перш ніж спитати про зарплату, пожалітися на «втому від новин» чи дати пораду щодо тактики бою — згадайте слова героїв і подумайте двічі.

Як спілкуватися з військовими

Психологи, зокрема Антоніна Ємчик, наголошують: прірва між цивільними та військовими виникає не через злий умисел, а через банальне незнання психології бійця. Військовий у мирному місті продовжує жити в режимі «бойової готовності».

Щоб ваша зустріч була підтримкою, а не стресом, варто запам’ятати кілька простих правил «гігієни спілкування».

Стоп-фрази: Про що краще мовчати

1. «Чи ти вбивав?», «А що ти відчував, коли стріляв у людину?» Це найбільш травмуюче і некоректне питання. Війна — це не голлівудський бойовик. Це питання змушує військового повертатися у травматичні спогади, якими він, можливо, не готовий ділитися навіть із психотерапевтом, не те що зі знайомим на вулиці.
2. «Коли закінчиться війна?», «Ну що там, коли перемога?» Військовий в окопі чи на позиції не володіє стратегічними планами Генштабу. Такі питання дратують, адже перекладають відповідальність за майбутнє виключно на плечі солдата, який і так робить надможливе.
3. «Я тебе розумію» Якщо ви не були на фронті — ви не розумієте. Ця фраза знецінює унікальний і важкий досвід бійця. Чесніше сказати: «Я не можу уявити, через що ти пройшов, але я дуже хочу тебе підтримати».
4. «Бідненький», «Ми вас так жаліємо» Жалість принижує воїна. Вони — сильні люди, які зробили свідомий вибір (або прийняли обов’язок) захищати. Замініть жалість на вдячність та повагу.

Як діяти правильно

• Правило дотику: Не кидайтеся з обіймами ззаду і не робіть різких рухів. У військових загострені рефлекси на небезпеку. Завжди запитуйте дозволу: «Можна тебе обійняти?», «Можна потиснути руку?».
• Слухайте, а не говоріть. Якщо військовий хоче виговоритися — просто слухайте, не перебиваючи порадами. Якщо він мовчить — поважайте цю тишу. Іноді просто посидіти поруч мовчки — це найкраща терапія.
• Контролюйте теми. Не вантажте військового дрібними побутовими проблемами («ой, ціни зросли», «маршрутки погано ходять»). На фоні пережитого ним це виглядає як знущання.
• Дякуйте. Просте, щире «Дякую тобі за службу» або «Дякую, що ти є» важить більше, ніж тисячі запитань.

Читайте також:

Перепродаж мобільних номерів померлих: як уникнути повторної травми

Юлію Вербу звинуватили в паплюженні прапора України через фото на стягу

Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”