Вчителька історії з Умані втратила 12 учнів на війні

Її уроки історії тепер звучать як відлуння минулого, переплетене з кривавою сучасністю. Тетяна Старовойтова з Умані (Черкаська область) пережила немислиме горе – втратила 12 своїх учнів на жорстокій війні.

Незважаючи на біль, вона продовжує стояти біля навчальної дошки, з гордістю розповідаючи про подвиги Героїв. Її голос – це голос пам’яті, який нагадує нам про ціну свободи.

Виховує в молоді дух мужності

Тетяна Старовойтова добре знає, як виховати в молоді дух мужності. Впевнений погляд і пронизливий голос – так можна впізнати вчительку історії України в Уманському професійному аграрному ліцеї. Для кожного з 12 загиблих героїв Тетяна колись стала провідником у минуле, в історію України. Проте, дивлячись в очі юнаків, вона й гадки не мала, що вони не лише увійдуть в історію, але й залишать у ній важливий слід.

Майже ані в кого із загиблих хлопців не було дітей, – розповідає Тетяна. – Більшість з них навіть не дізналися, що таке створити власну родину.

З нами завжди була Тетяна Володимирівна. На День народження вона була поруч. Коли проводжали хлопців в армію, вона була з нами. На 40-й день (після загибелі бійців – авт.) вона теж була поруч, – розповідає мати одного з загиблих Героїв.

Для двох Героїв зайняла особливе місце в житті

Для Станіслава Ісакіна та Михайла Ніконеця Тетяна Старовойтова стала не лише вчителем, а й наставником, «другою мамою», класним керівником.

Стас, ану сядь! Міша, сядь! – часто доводилося мені це повторювати на уроках, – розповідає вчителька.

Хлопці сиділи за одною партою. Але їх об’єднували не лише стіни аудиторії. Але й те, що життя обох забрала жорстока війна.

– Стас був ще той бешкетник. Бували з ним проблеми. Часто телефонувала до матері, і вона прибігала в училище. Стас був високим юнаком. Мати значно менша за нього зростом. Пам’ятаю, як Ольга сварилася на сина, а він вгинав голову і казав з посмішкою на обличчі: “Ну, мам”. Саме ті парубки, які так швидко прагнули подорослішати в дитинстві, стали на захист нашої держави, – розповіла Тетяна своїм учням.

– Неправду кажуть, що час лікує, – продовжує вчителька. – Мати все життя буде відчувати біль від втрати сина. Ви можете думати, що вона вас не розуміє. Але це не так. Мати – це перша людина, яка допоможе вам у будь-якій ситуації.

– Якщо мама мовчить, це не означає, що вона байдужа до вас. Повірте мені, вона дуже хвилюється. Буває через це й не спить ночами, – пояснює учням Ольга, мати загиблого Героя Станіслава.

Легендарний стенд з Героями в аудиторії

Тепер молоді чоловіки, які колись сиділи за партами і уважно слухали Тетяну Володимирівну, щодня дивляться на неї з кольорових фотографій.

Я розповідаю про них учням на кожному уроці. Довго підбирала дизайн фону. Сподобалася ідея, щоб це було жито,  пшениця. Як би її не зрубували, колоски все одно проростають. Так і доля наших юнаків «проросла» в їхніх вчинках, – розповіла вчителька.

Випускники Уманського професійного аграрного ліцею,  які загинули на війні

Іван Качур

Старший сержант (навідник).  Народився в м. Умань 11 вересня 1982 року.

На війну пішов добровольцем. Був у 24-й батальйоні територіальної оборони «Айдар».

Загинув під час виконання бойового завдання  в с. Хрящувате, Краснодонського району, Луганської області. Загинув 16 серпня 2014 року.

Дмитро Пожарський

Старший солдат (гранатоментик).

Народився 24 червня 1983р. в м. Умань. 

Загинув в бою з диверсійно-розвідувальним підрозділом російських бойовиків 6 жовтня 2014 року в районі с. Старогнатівка, Тельманівського району, Донецької області. Старший солдат 14-го батальйону територіальної оборони «Черкаси» Збройних сил України.

Залишились дружина Ірина, двоє дітей.

Ігор Шлямар

Старшина (головний сержант взводу).  Позивний – «Нескорений». Народився 6 липня 1969 р. в м. Умань.

Загинув 25 травня 2015 року під час обстрілу бойовиками медичного автомобіля в районі с.Комишне, Станично-Луганського району, Луганської області.

15 серпня 2014 року мобілізований до лав ЗСУ. Брав участь в антитерористичній операції на сході України.

Служив головним сержантом взводу — командиром відділення 1-ї роти 1-го механізованого батальйону 53-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ (військова частина В0927, міста Сєвєродонецьк/Лисичанськ Луганської області).

Залишились дружина і троє дітей.

Володимир Андрійчук

Народився 21 липня 2001 року. Жив у селі Ропотуха Ладижинської сільської територіальної громади Уманського району.

Загинув Герой 6 березня 2022 року під час оборони міста Житомир, де виконував бойове завдання.

Олександр Артемчук

Служив у зенітно-артилерійському взводі окремої десантно-штурмової бригади. Загинув 11 квітня поблизу села Довгеньке Ізюмського району Харківської області. Під час бою він отримав множинні осколкові поранення, несумісні з життям. Олександрові було 22 роки.

Артем Бугайов

Старший солдат. Стрілець-помічник гранатометника 1-го десантно-штурмового взводу десантно-штурмового батальйону 79-ї бригади.

Народився 22 серпня 1997 року. Загинув у Донецькій області 18 квітня 2022 року.

18 квітня. Ми говорили хвилин 20. В телефон я почула крики, вибухи. Артем сказав, що передзвонить, але більше так і не набрав, – каже мати загиблого.

Михайло Ніконець

Позивний «Бублик». Сержант, командир відділення.

Досі вважається безвісті зниклим. Скоріше за все, загинув 14 травня 2022 року в Маріуполі на «Азовсталі». Там виконував бойові завдання із захисту цілісності й незалежності України.  

Я не боюсь померти. Я боюсь, що не побачу більше вас, – писав Михайло Ніконець.

Станіслав Ісакін

Народився 19 листопада 1990 року. Командир відділення. Станіслав Ісакін загинув 10 липня 2022 року в результаті здійснення ракетного удару з боку країни-агресора.

Владислав Склярук

Народився29 грудня 1999 року. До армії, на строкову службу, Владислав Романович був призваний у 2019 році. Після цього підписав контракт із ЗСУ. Стояв на захисті України від самого початку російського вторгнення. Загинув внаслідок ракетного удару на Донеччині 10 вересня 2022 року.

Андрій Федюченко

Старший солдат (майстер-стрілець). Народився 14 грудня 2000 року.  У 2018 році був призваний до лав ЗСУ. У  грудні 2020 року підписав контракт і пішов служити в 1-у окрему танкову Сіверську бригаду. З березня по грудень 2021 року брав участь  в антитерористичній операції в м. Северодонецьк. З 26 серпня 2021 року Андрій – учасник бойових дій. Війна застала його в селищі Гончарівськ Чернігівської області. Пройшов облогу Чернігова, воював на Гуляйполі, був під Дніпром. Останні два місяці знаходився між Бахмутом та Соледаром. Загинув 27 січня 2023 року під час виконання бойового завдання в с. Новоочеретувате Волноваського району Донецької області.

Василь Чернієнко

Старший стрілець механізованого батальйону. Народився 28 листопада 1990 року. Уродженець села Томашінка Уманського району). Загинув під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку восьмого лютого 2024 року.

Богдан Михальчук

Він був водієм стрілецького відділення окремого батальйону бригади територіальної оборони Черкащини. Народився 9 серпня 1993 року. Захисник загинув 24 березня 2023 в результаті мінометного обстрілу на Донеччині.

Аліна ТАЛАН, «СічНьюз»

Читайте також

Ще чотири Герої з Вінниччини стали до лав «небесного війська»

Полонених та зниклих безвісти підтримали автопробігом “Невидиме військо”