Відзначаємо річницю народження геніального поета, якого зламала система

23 січня минає День народження Павла Тичини – постаті, чия творчість та життєвий шлях стали втіленням трагічної долі української інтелігенції в епоху тоталітаризму. Його називали «бардом національної революції», «хліборобським Орфеєм». Ним захоплювалися та водночас засуджували.

Поет українського модернізму

Автор геніальних «Сонячних кларнетів», поем «Золотий гомін», «Скорбна мати», «Похорон друга», «Сковорода», Павло Тичина увійшов в історію як один із найвизначніших поетів українського модернізму, талановитий перекладач та активний громадський діяч. Його рання лірика вражає музичністю, витонченістю образів, глибоким ліризмом та відчуттям єдності з природою. Здавалося, Тичина творив нову поетичну мову, сповнену світла й гармонії.

Проте доля приготувала йому складне випробування. Епоха репресій, фізичного та морального терору зламала багатьох митців, і Тичина не став винятком. Анекдоти та апокрифічні історії, що оточують його постать, часто відображають трагізм ситуації, в якій він опинився. Згадаймо хоча б історію про фотографію поруч із Петлюрою,  яка могла коштувати йому життя.

Творчість зазнає кардинальних змін

«Кларнет» Тичини замовк, коли хвиля репресій поглинула його друзів та колег. Починаючи з 30-х років, поезія Павла зазнає кардинальних змін. Замість колишньої гармонії та ліризму з’являється пафос офіційної пропаганди. Ця метаморфоза була настільки разючою, що викликала різні тлумачення: від звинувачень у деградації до припущень про прихований протест чи внутрішню боротьбу.

Василь Стус влучно зауважив: «Великий поет цілковито зник зі сцени — з’явився безоглядний одописець тирана».

Олександр Олесь адресував Павлові Тичині вірш, написаний 11 травня 1928 року, «І ти продався їм, Тичино…».  Цей вірш-докір є відгуком Олександра Олеся на твори, писані Тичиною на замовлення партії. 

Колишній Павло Тичина, з його неповторним стилем та глибиною, ніби розчинився в потоці кон’юнктурних віршів. Був це страх перед фізичним знищенням чи прагнення вижити за будь-яку ціну? Відповідь на це питання залишається предметом дискусій.

Жив у постійному страху

Існують свідчення того, що Павло Тичина жив у постійному страху, підозрюючи, що за ним стежать. Відомі історії про м’які іграшки, якими він затуляв щілини у квартирі, намагаючись захиститися від прослуховування. Водночас, перебуваючи на посаді міністра освіти, він намагався допомогти репресованим, підписував рекомендації для їхнього виправдання, передавав гроші та допомагав з житлом. Він навіть виступав проти русифікації України, що свідчить про збереження національної свідомості.

Неоднозначне ставлення до Павла Тичини було й у шістдесятників. Вони захоплювалися його ранньою творчістю, але не могли змиритися з пізніми творами. Існує думка, що Тичина, можливо, заздрив їхній відносній свободі, адже сам колись прагнув писати так само вільно.

Тож ким же був Павло Тичина? Геніальним поетом чи радянським колаборантом? Жертвою обставин чи людиною, яка намагалася вижити в умовах тоталітарного режиму? Однозначної відповіді немає. Його доля – це трагедія митця, розіп’ятого між творчим покликанням та тиском епохи. Він мріяв про життя за філософією Сковороди, про вільну творчість. Але натомість прожив життя, сповнене внутрішніх конфліктів та компромісів.

Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”

Читайте також

Історія будинку “Слово”, оповитого кров’ю репресованих українських письменників

Смачні спогади та «подорож у часі» в «Першотравневому» кафе Вінниці