Втратила батьків і дім: історія дівчини, яку вибухова хвиля викинула з 9 поверху

У ніч проти 31 липня життя Вероніки Осінцевої розділилося на «до» та «після». Російська ракета влучила в житловий будинок на вулиці Василя Кучера у Києві. Вибухова хвиля була такої сили, що дівчину викинуло з дев’ятого поверху. Вона вижила, ставши символом незламності та везіння, але заплатила за це найвищу ціну — тієї ночі загинули її батьки.

Через чотири місяці після трагедії Вероніка розповіла свою історію — про біль втрати, фізичну реабілітацію, бюрократичне пекло та обіцянку, яку вона дала своїй мамі.

Ніч, коли зник дім

Того вечора Вероніка була виснажена. Вдень вона ходила на мітинг під стіни державних установ, відстоюючи справедливість, і готувалася йти знову наступного дня — навіть купила рупор і написала промову. Вона міцно спала у своїй кімнаті, коли пролунав вибух.

Ви знаєте, як було страшно мені? Мить: я чую крізь сон тріск бетону. Наступна мить — я на землі й у шоку, що це сталося зі мною, — згадує дівчина.

Її врятувало розташування ліжка у внутрішній кімнаті. Вибухова хвиля не поховала її під завалами, як багатьох інших, а викинула назовні. Вероніка опинилася на землі перед палаючим будинком. Поряд догорала чиясь машина.

У тому хаосі дівчина ще не знала напевно, що сталося з її батьками — Наталею та Андрієм, але серце вже підказувало страшну правду. Шансів вижити в епіцентрі удару у них не було.

Першим до Вероніки підбіг військовий на ім’я Слава. Дівчина кричала від шоку та болю. Він закрив її собою, захищаючи від уламків бетону, що продовжували сипатися зверху, і чекав разом із нею на медиків. Пізніше він дотримав слова і провідав її у лікарні, переконавшись, що вона житиме.

Втрата всього життя

Квартира на вулиці Кучера була родинним гніздом Осінцевих. Батьки купили її, коли Вероніці було три роки. Там зберігалося все: дитячі фотографії, документи, піаніно, теплі спогади про спільні вечори.

У мене в кімнаті було дуже гарно. Росіяни все це взяли й знищили. Просто паскуди, — каже Вероніка.

Батьки дівчини були прикладом справжньої любові, яка долає перешкоди. Тато Андрій, який частину життя провів на Кубі та Уралі, зустрів маму Наталю у Севастополі. Вони одружилися на День Незалежності. Попри різні характери — мама була спокійною та миролюбною, а тато емоційним — вони зберегли сім’ю.

Цього року батько якраз вийшов на пенсію. У родини був свій невеликий бізнес — магазин товарів для творчості, який мама відкрила, коли Вероніка була ще маленькою, та зоомагазин батька. Тепер від цього життя залишилися лише руїни та спогади.

Сміх крізь нестерпний біль

Фізичне відновлення було важким. Вероніка перенесла кілька операцій на нозі, почалося запалення, рани довго не гоїлися. Але ще важчим був психологічний стан. Дівчина зізнається, що її психіка знайшла дивний захисний механізм: коли біль ставав нестерпним, вона починала сміятися.

Навіть коли було фізично боляче — приходили лікарі, перев’язували, а я починала реготати. Це просто спосіб моєї психіки захищатися», — пояснює вона.

Про загибель батьків їй офіційно повідомила мамина подруга, але Вероніка каже, що відчула це одразу. Похорон став ще одним випробуванням. Звук трун, що опускаються в крематорії, назавжди закарбувався в її пам’яті.

Життя «після» та мрія про Крим

Зараз Вероніка живе у квартирі покійної бабусі. Вона заново вчиться ходити — спочатку на милицях, тепер уже з ціпком. Дівчина, яка раніше займалася естрадним вокалом та вивчала веброзробку, тепер змушена витрачати весь час на реабілітацію та бюрократію.

Відновлення документів стало справжнім квестом. Щоб оформити спадщину та отримати компенсацію за зруйноване житло, їй потрібно відновити свідоцтво про народження мами та свідоцтво про шлюб батьків. Без паперів держава не може допомогти повною мірою.

Однак у Вероніки є мета, яка тримає її на плаву. Це обіцянка, пов’язана з найдорожчим. Батька вона поховає поруч із його мамою на Байковому кладовищі. А от для мами у неї інший план.

Мамин прах, коли нарешті поїду до Криму, розвію над морем — як вона хотіла, — каже дівчина.

Зараз урна з прахом мами зберігається у крематорії, чекаючи на час, коли Крим знову стане вільним і доступним.

Вероніка намагається облаштувати свій новий побут. Оскільки її рідна оселя на Борщагівці зруйнована, дівчина переїхала до квартири, де раніше мешкала її покійна бабуся. Тепер вона мешкає там самостійно, щодня долаючи не лише психологічний тиск самотності, а й фізичні виклики.

Вона заново вчиться ходити — спочатку на двох милицях, а тепер уже з ціпком. Дівчина зізнається: раніше підйом на високий поверх був неможливим, а тепер вона вже може самостійно піднятися на дев’ятий поверх.

Дівчина, яка раніше займалася естрадним вокалом та вивчала веброзробку, тепер змушена витрачати весь час на реабілітацію та бюрократію. Відновлення документів стало справжнім квестом. Щоб оформити спадщину та отримати компенсацію за зруйноване житло, їй потрібно відновити свідоцтво про народження мами та свідоцтво про шлюб батьків. Без паперів держава не може допомогти повною мірою.

Читайте також:

Слова, які ранять: що найбільше тригерить українських військових у тилу

Як матері недоношених дітей виживають під час війни без підтримки держави

Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”