«Мріяли, але не встигли зачати дитину»: історія вдови воїна ЗСУ

Андрій Задорожний, начальник пункту управління батальйону безпілотних систем 128 ОГШБр, загинув 20 квітня 2025 року, коли вся країна святкувала Великдень. Його дружина Ірина мала зустріти коханого через три дні — на заплановану відпустку, під час якої вони мріяли зачати свою першу дитину. Натомість її життя розділилось на “до” і “після”.

Свої почуття та болісний досвід втрати коханого Ірина розповіла в проєкті “Життя після втрати”.

Зустріч, яка змінила життя

Пара познайомилася у додатку “Tinder” 26 серпня 2019 року. Андрій, ІТ-спеціаліст із Закарпаття, запросив Ірину, дівчину з Вінниччини, на каву в той же вечір.

–І я така: О, нічого собі! Ніби адекватно пише, всі коми на місці, всі розділові знаки є. Можна зустрітися прямо сьогодні, – згадує Ірина.

Вони одразу почали будувати серйозні стосунки. Обоє вже розуміли, чого хочуть від життя та партнера. Андрій вже через два тижні після знайомства зізнався другові, що одружиться з Іриною.

Пропозицію руки і серця Андрій зробив лише у квітні 2023 року — повномасштабне вторгнення змінило їхні плани. Весілля відбулося 1 червня 2024 року — світле свято в колі близьких людей.

«Армія йому не підходила»

Ірина зазначає, що її чоловік був “максимально невійськовою людиною”. До служби він працював у сфері ІТ, був прогресивним, любив подорожі та технічні новинки.

-Армія – це те, що максимально йому не підходило. Він до того працював у сфері IT, був такий прогресивний, сучасний, щось нове, подорожі, нові відкриття з технічної точки зору. Водночас армія – це одна із найбільш консервативних речей, – пояснює дружина.

Але патріотизм та зрілість переважили. Андрій став військовим, і пара усвідомлювала ризики, пов’язані з його службою.

“На жаль, Андрія не вдалося врятувати”

Востаннє подружжя бачилось 14 лютого 2025 року. Тоді Ірина організувала чоловіку запізнілий подарунок на день народження — відпочинок у сучасному будиночку в Карпатах.

20 квітня, на Великдень, коли до зустрічі залишалося всього три дні, життя Ірини перевернулось. Спершу їй повідомили, що Андрій потрапив у ДТП, потім — що він у реанімації. А за 40 хвилин від першого дзвінка командир повідомив: “На жаль, Ірино, не вдалося врятувати”.

Нездійснена мрія про дітей

Найболючішим для Ірини стало те, що вони планували завести дитину саме в ту відпустку, до якої чоловік не дожив лише три дні.

-Я мріяла про 3-4 дітей. Андрій дивився на мене, мовляв, давай почнемо принаймні з одного. Але ми не дійшли навіть до одного…, – ділиться Ірина.

Вона розповідає, як боляче чути від знайомих запитання: “А ви не хотіли дітей чи не виходило?”. Пара свідомо готувалася до батьківства: здали аналізи, фізично підготувалися, Ірина вивчала відповідну літературу.

Татуювання пам’яті

Після загибелі чоловіка Ірина зробила особливе татуювання — відбиток пальця Андрія та фраза “Подь до мене” його почерком. Це закарпатський діалект, який означає “Ходи до мене”.

-Це таке щось, що він точно не говорив комусь посторонньому, а тільки мені. Ця фраза для мене про його походження, про дитинство, про нього і про нас, – пояснює вдова.

Наважитися на татуювання було непросто. Ірина розуміла, що життя продовжиться, можливо, з’явиться новий партнер. Але остаточно переконали її слова знайомого журналіста: “Слід на твоєму тілі не буде більш значний, ніж слід самої події і втрати, яку ти несеш у собі”.

Дарина КОЗАК, «СічНьюз»