Втратив ногу, коли рятував побратима – «Махно» розповів про свій подвиг  

Військовий Олександр Анатолійович із позивним «Махно» нині із родиною мешкає у Вінниці. У нашого 39-річного Захисника ампутована нога. Він розповів сайту «СічНьюз» свою історію. А також повідомив, чим нині планує займатися у цивільному житті.

Кладовище ворожої техніки

– Моя дружина родом із Вінниці, а я народився у Дніпрі. Я втратив ногу на Донецькому напрямку. Рятував пораненого хлопця і наступив на мину. Евакуювати його було необхідно, – каже боєць.

– Олександре, врятувати ногу було неможливо?

– Ні. Мені розірвало всю стопу. Шансів не було. Я пережив кілька операцій. А протез зробили у Вінниці. Рухатися поки важкувато, я лише вчуся. Бо ходжу на протезі лише місяць. 

– Розкажіть, як Ви потрапили на фронт?

– Пішов добровольцем у травні 2022 році. Мотивів було багато. Перед цим я волонтерив, будував різні бомбосховища. Перебував в організації «Варта Дніпра», з якої формувався батальйон. Спочатку перебував там, а потім перейшов до ЗСУ.

– Де воювали?

– Завжди воював на Донецькому напрямку. Там було певним чином цікаво. Зокрема, утворилося ціле кладовище ворожої техніки, яку ми спалили.     

Я служив у піхоті. Росіяни лізли, ми їх знищували. Моя штатна зброя – це автомат. Хоча на нашій позиції були й кулемети та гранатомети. Ми стояли неподалік від Старомайорська.  

– З «вагнерівцями» мали справу?

– Ці найманці проти нас воювали, але недовго. Ми відбили їхній штурм, після цього «вагнерівців» замінила інша частина.  

Цивільні пропонують бійцям щось випрати та підшити

– Як вважаєте, чи зможе Україна не пропустити ворога далі на Донеччині?

– Все залежатиме від подій, які відбуваються прямо зараз. Я не знаю детально, що змінилося за сім місяців моєї відсутності на передовій. Ми тримаємо оборону на Донбасі, зупиняємо окупантів.

– Який настрій у наших цивільних на Донеччині, на контрольованих Україною територіях?

– Позитивний. Люди нашим бійцям допомагають, підтримують. Наприклад, пропонують щось випрати, підшити. Ми також привозимо їм їжу, роздаємо.   

«Люди намагаються зробити мені якусь приємність»          

– Зараз де мешкаєте? Напевно, у Вінниці безпечніше, ніж у Дніпрі?

– Так. Зараз із дружиною і сином мешкаємо у Вінниці. Тут я і лікуюся. До речі, в Дніпрі не всі райони небезпечні. До спальних районів долітає нечасто. В основному ворог цілить у ТЕЦ, державні структури тощо.  

– Яке переважно ставлення у цивільних до ветерана з інвалідністю?   

– Люди ставляться із розумінням. То двері притримують, то ще щось. Намагаються зробити мені якусь приємність.   

– Чим займалися до війни? І що збираєтеся робити надалі?

– До війни мав різні професії. Був барменом, менеджером, працював у будівництві. Тепер це для мене табу.

Що буде далі, поки що не знаю. Думаю звертатися за допомогою до організацій, які опікуються ветеранами війни з інвалідністю. Вони допомагають опанувати нову професію і знайти роботу. Буду щось шукати. Це маю робити я, а не дружина. Бо я все одно залишаюся чоловіком!    

Михайло ШАФІР, «СічНьюз»