Захисника, який займається евакуацією з поля бою, нагородили «Щитом переможця»

На війні забрати тіло полеглого побратима — це не просто обов’язок. Це святе. Іноді заради цього доводиться ризикувати власним життям. Але бійці не вагаються: якщо є шанс — вони йдуть.

Отримав «Щит переможця»

Молодшого сержанта 2 механізованого батальйону 32 окремої механізованої бригади Олександра, 50-річного колишнього бухгалтера з Переяслава, нагородили нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Щит переможця». Його досвід — про справжню ціну повернення полеглих з поля бою.

Одного разу під вогнем ворога бійці тричі намагались евакуювати тіло бійця з позивним Магніт. Той важив понад сто кілограмів, і винести його з підвалу в дощову багнюку було майже нереально.

Першу спробу зірвали міни, другу — ворожий дрон. Третій раз усе ж став успішним: дощ і темрява допомогли залишитися непоміченими. Повернули тіло додому.

Емоції довелось вимкнути

Олександр згадує і першу евакуацію двох побратимів, яких добре знав. Після цього емоції довелось вимкнути — інакше не вижити.

Ми не говоримо про почуття, просто кажемо: йдемо на роботу, — пояснює воїн.

Робота цієї групи — не лише евакуація, а й розвідка: збори даних, маршрути, аналіз місцевості. Все відбувається пішки, вночі, по “сірці”, коли аеророзвідка ворога не бачить.

Серед голої випаленої землі під Покровськом працювати дедалі важче — укриттів майже немає. Іноді доводиться рятувати поранених на межі: важливо мати турнікети, знати анатомію, бо внутрішні кровотечі — це смертельно.

Комусь потрібно цим займатися, — каже Олександр. — Щоб батьки могли поховати сина, щоб дружина знала, де лежить чоловік. Ми своїх не лишаємо.

Читайте також:

У Вінниці благодійним фестивалем вшанували пам’ять військового кухаря

Стало відомо про загибель двох Захисників із сіл Вінниччини

Фелікс ЖАНІН, за матеріалами 2-го механізованого батальйону