На Луганщині вороги добили пораненого командира відділення третьої ОШБр

Це історія про Ярослава Харченка, який мав мрію, любив життя, свою родину і рідну країну. Він народився 28 травня 2003 року в Петриківці, що на Дніпропетровщині. Мати Варвара Нарівська, згадуючи перші роки життя сина та розповідає “СічНьюз” про незвичайну дитину.

У віці восьми місяців син почав ходити і розмовляти. Коли йому був рік, переказував всі казочки, які я йому розповідала. Ріс наш Ясик здоровим і сильним, з великим почуттям гумору, любив навколишнє середовище, з повагою ставився до старших, був лідером завжди і в усьому, – із посмішкою розповідає пані Варвара.

У 2007 році родина переїхала до села Могилів, де Ярослав разом із молодшою сестрою пішов до дитсадка, а потім до школи. Його вітчим Михайло, за словами матері, виховував дітей як рідних. І Ярослав з дитинства виявляв неабияку відвагу та готовність допомогти.

З легкістю міг справитись з будь-якою роботою, тому часто допомагав Міші з ремонтом автомобіля, а мені – по господарству. Я взагалі не пам’ятаю, щоб він якусь шкоду зробив, – з ніжністю згадує мама.

Від футболіста до захисника

Ярослав добре навчався в школі, був душею компанії та користувався авторитетом серед старших підлітків. Пристрастю юнака був футбол – він постійно брав участь у змаганнях і мав безліч відзнак. Майбутнє Ярослав бачив у юриспруденції, мріяв стати правоохоронцем. Після закінчення школи у 2020 році вступив до Дніпропетровського університету Митної служби та фінансів за спеціальністю “Правоохоронна діяльність”. Успішно закінчив його у 2023 році, отримавши диплом бакалавра. Паралельно з навчанням працював комірником у ТЦ “Епіцентр” у Дніпрі.

Восени 2024 року життя Ярослава, як і всієї його родини, змінилося докорінно. Він прийняв тверде рішення приєднатися до лав 3-ї окремої штурмової бригади.

Для нас це був шок. Звісно ж, відмовляли, благали сина. Але наші старання зупинити його наміри не мали успіху, – розповідає мати.

На всі благання Ярослав був непохитним.

Ну давайте всі сядемо і будемо чекати, поки ворог до нас прийде. Що ми тоді будемо робити, станемо рабами у рашистів?! Це моє рішення, все буде добре, – казав Ярослав.

 І 21 жовтня 2024 року чоловік почав свій військовий шлях. Отримав позивний «Рейд».

Бойовий шлях і героїзм

До Нового року Ярослав закінчив бойові навчання в місті Десна на Чернігівщині, у складі 3-ї ОШБр. І був переведений до 3-го взводу 1-го штурмового батальйону в Ізюм, що на Харківщині.

Незабаром Ярослава призначили на посаду стрільця-санітара. У квітні, пройшовши командирські курси на Десні, він був призначений командиром відділення і водночас був медиком. Постійно брав участь у бойових діях на Луганщині.

Третього лютого цього року Ярослав зателефонував матері, щоб повідомити про поранення.

Він мені сказав, що отримав пару осколків у руку і все, – пригадує Варвара.

Пізніше з’ясувалося, що під час штурму в селі Новоєгорівка Луганської області, Ярослав, рятуючи пораненого побратима, отримав численні осколкові поранення по всьому тілу. Навіть очікуючи на евакуацію, він надавав посильну медичну допомогу пораненим, у тому числі й собі.

Після шпиталю син приїхав додому, це було ввечері 23 лютого. А вже вранці наступного дня вирушив до своєї бригади.

Це був останній день, коли ми бачились, — зі сльозами на очах говорить мати.

З Ярославом рідні спілкувалися переважно листуванням і голосовими повідомленнями в Telegram. Щоразу запевняв, що у нього все “чотко”, все добре, і йому все подобається. Незважаючи на обставини, завжди знаходив можливість зробити подарунки рідним, навіть якщо це були останні кошти.

Вітчим Михайло розповів, що у черговому бою Ярослав знову отримав поранення і в той же час продовжував рятувати своїх побратимів. Але вороги безжально добили хлопця.

У бою отримав поранення, і вороги безжально добили його, не залишивши шансу на життя. Вічна пам’ять тобі, синочок мій. Дуже тяжко і боляче,- із болем говорить вітчим.

Вічна пам’ять та заклик до підтримки

22 травня 2025 року родина отримала страшну звістку: Ярослав зник безвісти під час виконання бойового завдання. А вже через два дні повідомили, що 20 травня, захищаючи Україну та рятуючи своїх побратимів, Захисник загинув у населеному пункті Новоєгорівка (Сватівського району Луганської області). Ярослав не дожив дев’ять днів до свого 22-річчя.

Вічна пам’ять тобі, синочок мій, дуже тяжко і боляче…, — з невимовним болем говорить мати.

Поховання відбулося 27 травня, за день до його 22-го Дня народження. Побратими Ярослава любили та поважали – за відвагу, завзятість, справедливість і гумор.

З ним завжди було цікаво, міг будь-кому настрій підняти, – згадують вони.

Остання переписка з матір’ю від 19 травня 2025 року – це мовчазне свідчення любові та турботи, що обірвалися за кілька днів до трагедії.

Ярослав жив, як справжній Герой. І загинув, як Герой, віддавши життя за Україну. Його пам’ять житиме вічно у серцях тих, хто хлопця знав і любив.

Друзі та родина загиблого Ярослава Харченка (із позивним Рейд) просять всіх небайдужих підписати петицію щодо присвоєння йому звання Героя України.

Редакція “СічНьюз” просить, підтримати своїм підписом петицію щодо присвоєння звання Героя України цьому відважному захиснику, який добровільно став на захист нашої держави.

Читайте також:

Здійснив мрію діда, але не побачить, як росте син: історія загибелі льотчика

Вимагають гроші за підписання петиції щодо Захисника, якого розстріляли в полоні

Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”