Отримав орден за те, що зі старої радянської гармати знищує танки, БМП і ворогів

Командир гармати самохідного артилерійського дивізіону 32-ї «Сталевої» бригади головний сержант Євген отримав державну нагороду — орден «За мужність» III ступеня. За сухими рядками офіційного подання (знищені танки, БМП та десятки ворогів) стоїть щоденна, спокійна й надзвичайно небезпечна праця артилериста.

Виклик довелося чекати майже рік

Євген – уродженець Кропивницького. До повномасштабного вторгнення працював у Києві налагоджувальником верстатів. Військовий досвід мав, але невеликий. Після строкової служби 2002 року в його військовому квитку фігурував запис «командир гармати», але реальної практики не вистачало — переважно чергували по нарядах.

Коли почалося широкомасштабне вторгнення, Євген звернувся до Оболонського військкомату. Це було навесні 2022 року. Його дані взяли, пообіцяли зателефонувати — виклик довелося чекати майже рік. Так він потрапив до новосформованої 32-ї бригади і був із нею від першого бойового виїзду. Пройшов найгарячіші фронтові напрямки: Куп’янськ, Торецьк, нині — Покровськ.

Найважчий виклик

Сьогодні найважчим викликом для Євгена є тотальна присутність ворожих дронів.

Зараз найскладніше — стільки дронів з’явилося. Це жах. Ми не можемо нормально працювати, коли вони літають. Навіть коли отримуємо команду “До бою!”, чуємо дрон — мусимо мовчати. Розкриєшся — і одразу прилетить, – каже воїн.

Незважаючи на це, розрахунок Євгена продовжує завдавати ворогу значних втрат: відбиті штурми, знищена техніка і велика кількість живої сили противника. Бійці працюють на САУ «Гвоздіка».

Техніка ще радянська й стара, — каже Євген. – Але ми навчилися її максимально ефективно використовувати, вдало маскувати від сучасних засобів ворога. Під Покровськом сім місяців не міняли позицію — так вдало її обрали.

Головне – результат

Кожен вдало виконаний вистріл надихає команду.

Коли кажуть: “Ви як снайпери: куди ми вкажемо, туди ви й кладете”, — це дуже мотивує. Влучав у танк? У мене є відео — снаряд ліг дуже поряд, а головне, машина вже не їхала. Значить, вона знерухомлена, і її доб’ють.

Для Євгена неважливо, яка це ціль — піхота чи техніка.

Головне — результат. Щоб це допомогло нашим хлопцям. Добре, коли підбили техніку і вона вже не мучить піхоту. Або коли лізуть два-три окупанти, і ти влучив — і вже ніхто нікуди не лізе.

Найбільша нагорода

Особливо Євгену запам’ятався випадок, коли вночі треба було вирубати гілку, щоб повернути гармату й врятувати побратимів.

Бачимо небо, воно «горить» — наступ на нашу піхоту. Дерево заважає повертати гармату. Нам кажуть: “Хлопці, будь ласка”. Ми вилазимо, ручною пилкою спилюємо ту гілку, повертаємося, стріляємо п’ятьма снарядами, що залишалися. А нам у відповідь: “Спасибі величезне, допомогли”. Ось це найбільша нагорода.

Ключ до успіху

Євген переконаний: ключ до успіху в артилерії — «зіграність» розрахунку.

Артилерія — це командна робота. Коли команда зіграна, всі навіть без слів розуміють, що робити. Все на автоматі, все чітко. Якщо ж зберуться різні люди, хтось кудись побіжить, хтось зробить щось не те — втрачаються дорогоцінні миті. А секунди вирішують усе.

Проста мотивація

Проста й незмінна мотивація Євгена — захист рідного дому й майбутнього дитини:

Хочеться, щоб окупанти не прийшли до тебе додому. Хочеться, щоб моя дитина жила в мирі та спокої. Ось це і стимулює.

На питання, що відчуває, коли бачить результат роботи на відео з дрона, відповідає холоднокровно і по-воєнному прагматично:

Звісно, приємно, коли результат позитивний. Розірвало — нічого було сюди лізти. Ми захищаємо нашу піхоту. Краще бачити знищеного ворога, ніж потім сумувати за загиблими хлопцями.

Читайте також:

Історія «Привида» з Умані, який пішов на фронт зі студентської лави

Історія володаря Кубку світу з ушу Артема Суонга, який загинув під Бахмутом

Володимир ПРИСЯЖНЮК, за матеріалами 32 окремої механізованої «Сталевої» бригади