Від розвідника до духовного наставника: історія військового капелана Дмитра

У сучасній українській армії роль військового капелана стала однією з ключових. Це людина, яка стоїть поруч із воїном не лише в окопі, а й у його серці. Зокрема, підтримує, радить, молиться, допомагає не зламатися.

Лейтенант капеланської служби Дмитро Чепіга, капелан 32-ї окремої механізованої Сталевої бригади, знає, що означає бути поруч із бійцем, не з теорії, а з власного досвіду. Адже його шлях — від розвідника до духовного наставника.

У війську із 2014 року

Я навіть молився до Бога, — згадує Дмитро. — «Боже, якщо колись доведеться, дай мені мужності провести людину через Йордан». Так у нас кажуть про момент, коли допомагаєш побратиму відійти у вічність. На щастя, такого ще не траплялося, але я готовий.

Його історія — це приклад, як віра і служба переплітаються в одному покликанні. Дмитро у війську з 2014 року. Спочатку працював у військкоматі, жартома називає себе «трохи ТЦКшником».

Згодом служив у 24-й бригаді, пройшов пекло АТО. А потім здійснив дитячу мрію — став десантником 95-ї бригади.

Я з Житомира, а це столиця ДШВ, — посміхається. — Мріяв стрибати з парашутом і зробив це.

Капеланство — більше, ніж молитва

До віри у Бога Дмитро прийшов у 18 років. Він бачив, як його однолітки спиваються чи скочуються в наркотики. І зрозумів, що хоче іншого життя. Знайшов його в церкві —  відтоді вірність Богу стала його дороговказом.

Сьогодні капеланство у ЗСУ — це значно більше, ніж молитва. Дмитро зізнається: головне — бути поруч не лише духовно, а й фізично:

На полігоні я з хлопцями — в бронежилеті, касці, на навчаннях. Вони бачать, що поруч не лише командир, а й пастор.

Одного разу він допоміг бійцю, який втратив віру у свої сили через неточну стрільбу. Виявилося, справа була не в ньому, а у прицілі. Після налаштування зброї хлопець став одним із найкращих стрільців.

Це й є місія капелана — не читати нотацій, а допомагати людині знайти опору в собі, — каже Дмитро.

«Поважаю тих, хто сповідує іншу віру»

У 32-й бригаді служать люди різних віросповідань. Дмитро пояснює:

Біблія одна, але традиції різні. Ми, як різні роди військ у ЗСУ, маємо спільну мету — Перемогу. Для мене всі, хто визнає Ісуса Христа, — брати і сестри. Але я поважаю і тих, хто сповідує іншу віру.

Саме тому Духовний центр бригади облаштований так, щоб у ньому могли молитися і мусульмани.

Бувають моменти, коли слова зайві.

Коли стався приліт по складу, я приїхав із думкою підтримати хлопців, — згадує капелан. — Але, коли побачив, як вони розбирають завали, просто закатав рукави й почав допомагати. Без слів. І саме це було справжньою підтримкою.

Найважчі моменти

Найважчими Дмитро називає похорони побратимів:

Іноді просто не можеш говорити — ком у горлі. Але потім рідні дякують не за промову, а за те, що ти був поруч.

На завершення він каже:

Я бажаю кожному капелану мати свого капелана. Бо навіть нам потрібен хтось, кому можна виговоритися. А всім воїнам хочу нагадати слова зі Святого Письма: «Не бійся ворога, навіть якщо він численніший — бо Господь з тобою і Він буде боротися за тебе». Вірте, тримайтеся, і пам’ятайте — ви не самі.

Читайте також:

Міноборони передало «Могилі» із РДК танк, який він тепер веде у бій

Василь із позивним «Віскас» дроном супроводив росіянина, який здавався в полон

Фелікс ЖАНІН, «СічНьюз», за матеріалами 32-ї окремої механізованої Сталевої бригади