«Головне — не втрачати віру»: історія військового із позивним «Борсук»

Коли Захисника запитують, чому саме «Борсук», він лише усміхається. Позивний отримав ще у 2014 році — на Донеччині, неподалік Волновахи.

Чому такий позивний

Жили тоді в окопах, під землею. Хлопці сказали, що час обрати позивний. Я відповів: буду «Борсуком». Бо це — сильний звір, і не кожен пес його подолає, – розпочинає Воїн свою історію.

До війни чоловік працював адміністратором бази відпочинку, охоронцем. Вів звичайне життя, поки одного дня не пролунав дзвінок із військкомату. Питають: «Не хочете повернутись у прикордонні війська?».

Я сказав — хочу. Того ж дня зібрав речі й вирушив, – відповів він.

Досвід АТО допоміг

Повномасштабне вторгнення «Борсук» зустрів без страху, але з чітким усвідомленням, що світ уже не буде колишнім.

Десь за тиждень до 24-го я вже телефонував у військкомати — хотів підписати контракт. Відчував, що війна неминуча. Коли прибув у Демидівку — уже летіли ракети.

Більше року «Борсук» провів на Донеччині. Каже, що там головне — побратими.

Трималися один за одного. Без цього не виживеш. Ми більше жартували, ніж сумували — сміялися, згадували полювання, риболовлю, життя до війни.

Досвід АТО допоміг, але ця війна, за оцінкою Захисника, зовсім інша:

Тоді було важко, а тепер — інакше. Масштаби, удари, техніка — усе змінилося. Але суть залишилася — треба просто робити свою роботу.

Тварини на позиціях

На позиціях завжди були тварини — коти й собаки.

Ми їх підгодовували, доглядали. Було до семи хвостатих. Але додому не брав — своїх троє чекають.

Вдома — сестра, син і донька.

Синові -17 років, доньці – 19. Дзвоню майже щодня. Вони все розуміють, але я не хочу, щоб переживали. Кажу просто: все добре.

Син теж думав піти служити. Я не відмовляв. У кожного свій шлях. Головне — щоб робота була до душі. Навіть якщо не найприбутковіша — аби з радістю йшов.

На прощання каже просто:
Майбутнім військовим — триматися. Захищайте Україну чесно, без показухи. А цивільним — мирного неба, терпіння і віри в Перемогу. Головне — не втрачати віру.

Читайте також:

Оренда біля фронту: за «вбиті» хати просять до 40 тис. грн – військові

Від солдата — до офіцера: історія Ярослава «Любімчіка»

Володимир ПРИСЯЖНЮК, за матеріалами 104-ї бригади тероборони ЗСУ «Горинь» і регіонального управління Сил тероборони «Захід»