Життя під окупацією: тортури, переслідування та втечі ЛГБТ-людей

У вільній Україні вони можуть дихати, але у снах продовжують задихатися. Для сотень ЛГБТ-людей, що опинилися в пастці російської окупації, життя перетворилося на подвійну гру на виживання. Де кожен погляд, кожна фотографія в телефоні чи «занадто доглянутий» вигляд можуть коштувати свободи, здоров’я, а іноді — і життя.

Ця стаття — про тих, хто зміг вирватися з мороку «руского міра», і про ціну, яку вони заплатили за свою свободу.

В’язниця без ґрат: історія Олени

18-річна Олена (ім’я змінено з міркувань безпеки) зараз у Львові. Вона дихає вільним повітрям лише кілька місяців. Дівчина втекла з окупована Макіївки одразу, як стала повнолітньою. Її втеча нагадувала шпигунський трилер: маршрут через Білорусь, повна конспірація та найболючіше – мовчання перед найріднішою людиною.

Мамі, яка палко підтримує самопроголошену «днр», Олена нічого не сказала. Прірва між ними пролягла давно.

Колись мама на моїх очах спалила український прапор, який я довго зберігала в окупації. А зараз у мене відчуття, що я нарешті повернулася додому, — зізнається дівчина.

У 2014 році її родина, тікаючи від бойових дій, виїхала до росії. Але там замість «братніх обіймів» на них чекала холодна зневага. У школі Олені казали: «Ти не наша», маму називали «хохлушкою», штрафували на роботі, а коли їхню квартиру пограбували — сусіди вдали, що нічого не чули. У 2017 році вони повернулися в окупацію, до Макіївки.

Саме там, у сірій зоні безправ’я, Олена вперше закохалася. Її дівчина була сміливою — хотіла триматися за руки, не ховатися. Але Олена відчувала небезпеку шкірою.

Я не те щоб боялася засудження, але розуміла, що це небезпечно, — згадує вона.

Атмосфера стискалася. Якщо раніше про ЛГБТ просто «не говорили», то після 2022 року, коли росія ухвалила драконівські закони про заборону «гей-пропаганди», страх став фізичним. На квір-людей почали писати доноси в поліцію. Життя перетворилося на постійне озирання.

Я ніколи не була в тюрмі, але життя в окупації відчувалося саме так, — каже Олена.

«Донецьк — це не росія»: бунт і прозріння Майнда

Історія 26-річного Майнда, небінарної персони з Макіївки, показує інший бік трагедії — ментальну пастку пропаганди. Майнд виріс у родині шахтаря. Мама називала його «моя дитина», уникаючи гендерних маркерів, а батько, хоч і мав гомофобні погляди, обмежувався бурчанням про коротку стрижку.

Справжнім ковтком свободи для Майнда став художній коледж у Донецьку. Там, у творчій бульбашці, серед фанатів музики та мистецтва, сформувалася спільнота, яка відмовлялася вірити в реальність окупації. У 2018 році вони навіть наважилися на відчайдушний крок — розгорнули веселковий прапор у центрі окупованого міста.

Ми сміялись, що Донецьк — це не росія й що тут ми можемо пропагувати, — з гіркою посмішкою згадує Майнд.

Реальність швидко нагадала про себе: міліція розганяла їх, а праворадикали чатували біля «гаражів», щоб побити.

Але найстрашнішою була не зовнішня загроза, а внутрішня омана. Майнд зізнається, що довгий час вважав себе русофілом, ненавидячи все українське через потужну пропаганду. Лише згодом, дізнавшись від далеких родичів правду про репресії у власній родині, він зрозумів глибину обману.

Я зрозумів, як мене обманювали з дитинства. Як я втратив частину себе, — каже він.

Зараз Майнд живе у Запоріжжі, але його батьки залишилися там, у Макіївці. Багато його колишніх друзів виїхали до росії, боячись їхати в Україну через своє «донецьке походження» та роки промивання мізків.

Полювання на людей: хроніки терору

Правозахисники б’ють на сполох: репресії на окупованих територіях набули системного характеру. Олександр Зінченков із центру «Наш світ» зазначає, що якщо до 2022 року в «л/днр» діяло «законсервоване» радянське ставлення, то з приходом повномасштабної війни туди прийшли російські практики терору.

Статистика жахає, але ще більше жахають конкретні історії, зібрані організаціями «Наш світ» та «Прожектор»:

«Занадто доглянутий»: У квітні 2022 року в селі Великі Копані (Херсонщина) росіяни затримали 48-річного чоловіка та 17-річного хлопця. Причина? Окупантам здався підозрілим їхній «доглянутий вигляд». Чоловіків катували та погрожували зґвалтуванням.

Пекло фільтрації: 31-річний чоловік намагався вирватися з пекла Маріуполя. На фільтраційному пункті окупанти перевірили його телефон, знайшли докази гомосексуальності й відправили до колонії. Там, дізнавшись про його орієнтацію, інші в’язні ґвалтували його щодня. Зараз він в Україні та дає свідчення прокуратурі.

Постріл за додаток: На одному з блокпостів чоловікові прострелили ногу лише за те, що в його смартфоні знайшли додаток для знайомств Hornet.

Роздягання на морозі: У Бердянську двох дівчат, які намагалися виїхати, роздягли до білизни на блокпості – солдати вирішили, що вони лесбійки, і хотіли «перевірити».

Російське законодавство стало зброєю. У 2023 році Верховний суд рф визнав неіснуючий «міжнародний рух ЛГБТ» екстремістським. Це означає, що будь-яка символіка, будь-який натяк на приналежність до спільноти тепер прирівнюється до тероризму. В окупації це дало карт-бланш на будь-яке насильство.

Тіні, що не відпускають

Навіть опинившись на підконтрольній Україні території чи в безпечній Європі, герої цих історій не можуть повністю позбутися минулого.

Майнд каже, що йому досі сняться кошмари. Сюжет завжди один і той самий: він знову в Макіївці, знову в пастці, і не може виїхати. Це спільна травма для багатьох, хто пройшов через горнило окупації та фільтраційних таборів.

Втеча для квір-людей з окупації – це проходження через мінне поле. Видалення всіх переписок, чистка галереї, зміна зовнішності, страх, що на кордоні перевірять татуювання і знайдуть щось «не те». Це страх, що тебе зупинять на вулиці й заберуть «на підвал» просто тому, що ти виглядаєш інакше.

Читайте також:

Перша леді Франції спричинила скандал через образливі слова про феміністок

Павло Зібров попередив про фейкові відео: шахраї використовують його образ

Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”