14-річна тернополянка зробила перші кроки після важких опіків від обстрілу
Два місяці боротьби за життя, численні операції з пересадки шкіри та болісна реабілітація. Анастасії Цяпало – дівчина- підліток вчиться жити заново після втрати найрідніших.
Ранок, що змінив усе
19 листопада 2024 року назавжди залишиться чорною датою в історії Тернополя. Російська ракета влучила у житлову багатоповерхівку саме в той момент, коли сім’я 14-річної Насті намагалася дістатися укриття. Секунди відділяли їх від безпеки, але вибухова хвиля виявилася швидшою.
На мене ринула хвиля полумʼя та диму. Дихати було дуже важко. Мама знепритомніла в мене на руках, – згадує дівчина.
На жаль, дива не сталося. Мама та дідусь Насті загинули на місці. Сама ж дівчинка опинилася в епіцентрі вогню, отримавши критичні поранення.
Боротьба у Львові
Дівчину доправили до Львова, у Дитячу лікарню Святого Миколая Першого медоб’єднання, у вкрай важкому стані. Лікарі діагностували глибокі опіки 15% поверхні тіла. Постраждало майже все: обличчя, шия, дихальні шляхи, очі, руки та ліва нога.
Аби стабілізувати стан дитини та вберегти її від больового шоку, медики ввели Анастасію у медикаментозний сон. Протягом перших тижнів кожна маніпуляція була викликом. Перев’язки проводили виключно під наркозом, а кожні чотири години Настя отримувала сильні знеболювальні препарати.
Через ураження дихальних шляхів дівчинці наклали трахеостому – спеціальний отвір у трахеї для підключення до апарату штучної вентиляції легень (ШВЛ). Тільки після того, як безпосередня загроза життю минула, хірурги розпочали серію складних операцій: видалення відмерлих тканин (некректомію) та пересадку власної шкіри пацієнтки на уражені ділянки.
Перші кроки
Реабілітація після таких травм – це процес, що потребує титанічних зусиль не лише від лікарів, а й від самого пацієнта. Після тривалого перебування в ліжку м’язи атрофуються, а рубці від опіків сковують рухи, роблячи кожен крок неймовірно болючим.
Проте 22 січня 2026 року стало відомо про важливу перемогу: Настя зробила свої перші самостійні кроки. Для професійної спортсменки (дівчина чотири роки займалася баскетболом) це стало найважчою дистанцією в житті.
За словами фахівців лікарні Святого Миколая, попереду ще довгий шлях відновлення функцій кінцівок та психологічна реабілітація. Проте жага Насті повернутися на баскетбольний майданчик є потужним стимулом, який дивує навіть досвідчених реабілітологів.
Майбутнє без дому, але з надією
Зараз найбільшою опорою для дівчинки є її бабуся, якій також вдалося вижити завдяки зусиллям тернопільських медиків. Вони тримаються одна за одну, будуючи плани на повернення до рідного міста.
Проте повертатися їм фактично нікуди – квартира сім’ї вщент зруйнована тим самим ракетним ударом. Російська атака 19 листопада забрала життя 38 людей, серед яких восьмеро дітей, і залишила десятки сімей без даху над головою.
Читайте також:
ВАКС не арештував рахунки Тимошенко, але заблокував майно її чоловіка
Антистрес для бійців: окопна кішка Муся із господарем мандрує «на нулі»
Яна ТИХОЛАЗ, «СічНьюз»
