24 лютого 2022: спогади українців про перші години війни
24 лютого 2022 року о 4:00 ранку росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Ракетні удари пролунали по Києву, Харкову, Дніпру, Одесі, Запоріжжю, Вінниці та інших містах. Для мільйонів українців цей ранок став точкою неповернення – днем, який назавжди поділив життя на до та після.
Журналістка “СічНьюз” зібрала історії українців із різних куточків країни – про той самий ранок, який кожен пам’ятає до деталей.
Перша робота і війна в перший робочий день
Марта Скиба згадує, що напередодні здійснилася її професійна мрія.
Я знайшла першу роботу в ІТ після декрету і 23 лютого вперше пішла в офіс знайомитися зі своїми колегами. Побачила їх – і зранку почалась війна. Після того ми не бачились аж до липня 2024 року. А сам офіс закритий по сьогодні, оскільки знаходиться біля критичного обʼєкта,- ділиться своїми спогадами дівчина.
Замість планів, адаптації та нових проєктів – евакуація, повітряні тривоги і життя в умовах воєнного стану.
Дивне передчуття спокою
Студентка Роксолана Христів мала готуватися до тесту в університеті.
23 лютого я мала готуватись до тесту, який мав відбутись на наступний день, але мені так не хотілося. Я сильно лінувалась і вирішила просто зустрітися з подругою, з якою давно не бачилась. Ми довго сиділи, говорили про те, що відбувається і переконували одна одну, що все буде добре. Ввечері, коли я поверталася додому, зловила себе на думці, який спокійний вечір і як мені зараз добре. Було дивне передчуття, ніби щось відбувається востаннє,- згадує Роксолана.
Вранці її розбудили вибухи.
З гуртожитку – до війська
Для Ольги Щербій ранок 24 лютого став моментом миттєвого та важливого рішення.
Прокинулась під звуки вибухів і крики дівчат в гуртожитку. О восьмій ранку вже була у військоматі. О п’ятій вечора зарахували в частину,- ділиться Ольга.
Тисячі українців тоді добровільно стали до лав Збройних сил та територіальної оборони, не маючи бойового досвіду, але маючи чітке розуміння – країну потрібно захищати.
Гімн посеред порожнього міста
Сергій Вендин згадує 25 лютого у Запоріжжі.
25.02.22 Запоріжжя. Русня вже пройшла Мелітополь, почалися бої за Василівку. На вулицях Запоріжжя порожньо. Ті, хто трапляються на шляху, – розгублені. Та раптом чую Гімн України. Його на сопілці грав пан, який збирав гроші собі на хліб. Тоді я повірив, що Україна вистоїть,- пригадує Сергій.
У перші дні вторгнення символи набували особливої ваги – синьо-жовтий прапор на балконі, слова гімну, взаємна підтримка незнайомих людей.
Діти, які вчили дорослих не боятися
Ольга Булкіна працювала в дитячій лікарні Охматдит у Києві.
Перші дні вторгнення. Діти в лікарні Охматдит після ночі обстрілів і вибухів змайстрували блок-пост та укриття з коробок і вчили мене ховатися туди, коли звучала імпровізаційна сирена, яку вони самі вмикали. Діти казали, що будуть мене захищати. Тоді я зрозуміла, що з такими сміливими козаками мені нічого не страшно. Ми маємо триматись разом і робити кожен що може, щоб вистояти.
Навіть у лікарняних палатах війна стала частиною дитячих ігор. І водночас – проявом неймовірної сили.
Дзвінки, які змінили все
Для багатьох українців ранок 24 лютого почався не з вибухів, а з телефонного дзвінка. Саме він став першою точкою усвідомлення – почалося.
Лілія Легостаєва ніколи не забуде той ранок.
24 лютого – мій день народження. Здивувалася, що донька дзвонить привітати о п’ятій ранку,- пригадує жінка.
За кілька хвилин стало зрозуміло: це був не ранній сюрприз. Це був початок великої війни.
Дзвінки того ранку приносили як життя, так і усвідомлення майбутніх втрат
Інакше той день згадує Олена Пушенко.
Мені набрала мама, я не зрозуміла, чому так рано – сьома ранку. Кажу: мама, я сплю, що сталося? А мама мені: Альона, війна почалась. Мами вже немає, а війна клята і досі тут…,- ділиться Олена.
Цей короткий діалог назавжди залишився останнім мирним спогадом про мамин голос у той день.
День, коли народжувалося життя
Ольга Гульченко зустріла 24 лютого в пологовому будинку. Вона чекала на народження сина.
Сиділа у пологовому – чекала народження сина. Всю ніч спала з закритими вухами, тому вибухи чула віддалено, думала, що щось впало. Нас у палаті було лише двоє. О 6:00 забігла дівчина з сусідньої палати сказати, що Бориспіль бомблять. І тут я зрозуміла, що почалася війна і що почалися мої пологи. Не забуду цей день ніколи у житті.
У той самий ранок, коли країна прокинулася від вибухів, народжувалося нове життя.
Ранок, який пам’ятають до хвилин
Для когось це був перший робочий день. Для когось – студентський тест. Для когось – дорога до військкомату. Для когось – гімн посеред спустошеного міста.
24 лютого 2022 року не стерло плани українців. Воно змінило їх.
Через чотири роки кожен із цих людей пам’ятає не лише страх і вибухи. Пам’ятає рішення, відчуття єдності і момент, коли стало зрозуміло – країна буде боротися.
І бореться досі.
Читайте також:
“Фізрук” має трьох дітей, але звільнятися із ЗСУ не збирається
“Ядерка” України: навіщо кремль знову бреше та до чого готує світ
Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”
