Вона виривала бійців з лап смерті: історія військової лікарки «Вітамінки»

Зрозуміло, на війні в Україні більшість – чоловіки. Але й дівчат та жінок на фронті не бракує. Приміром, багато з них надають медичну допомогу пораненим на передовій. Одна із них – лучанка Діана Коваль, історію якої пропонуємо вашій увазі. 

У 19 років підписала контракт із ЗСУ

Діана у 2015 році завершила навчання в Луцькому базовому медичному коледжі (нині — Волинський медичний інститут) та за розподілом розпочала роботу в селі Семки (Волинь). Упродовж десяти місяців 18-річна дівчина працювала фельдшером і очолювала фельдшерсько-акушерський пункт. А вже влітку 2016 року її викликали до військкомату та запропонували підписати контракт зі ЗСУ.

Саме напередодні мені виповнилося 19. Я трохи подумала – і погодилася, – згадує Діана. — Рідні були здивовані. Вони знали, що я спортивна, займалася боксом і волейболом. Але що піду служити – такого не очікували, – каже Діана Коваль.

Свою військову кар’єру Діана розпочала у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого, де отримала позивний «Вітамінка». Спершу була операційною медсестрою, згодом – санітарним інструктором, а пізніше – старшою медсестрою евакуаційного відділення медичної роти. Брала участь в АТО та ООС.

Після завершення контракту й нетривалої перерви Діана продовжила службу в травматологічному відділенні Луцького військового гарнізонного госпіталю (в/ч 4554). Спочатку працювала постовою медсестрою, згодом очолила відділення.

Травматологія – одна з найскладніших ділянок. Ми постійно мали справу з ампутаціями, важкими поєднаними травмами, – розповідає «Вітамінка». – Особливо складно було під час прибуття евакуаційних потягів. Окрім медичної допомоги, важливо було надати і психологічну підтримку. Спершу хлопці часто були напружені чи агресивні. Але турбота, спілкування й прості людські речі допомагали їм оговтатися й краще проходити лікування, – наголошує військова.

Евакуювала тисячі поранених

Згодом вона знову повернулася ближче до передової – служила у 503-у окремому батальйоні морської піхоти. А в червні 2025 року перевелася до танкового батальйону 100-ї окремої механізованої бригади. Нині Діана виконує обов’язки начальника батальйонного медичного пункту.

За майже десятиліття служби «Вітамінці» довелося евакуювати сотні, а можливо й тисячі поранених. Бували й трагічні випадки, коли врятувати життя не вдавалося. Таких історій, каже вона, менше, ніж пальців на одній руці – але кожну пам’ятає.

Водночас було чимало моментів, коли бійців буквально вдавалося вирвати з лап смерті. На Покровському напрямку, поблизу Мирнограда, Діана допомагала евакуювати тяжкопораненого з кульовим пораненням у скроню. Той військовий вижив, відновився і повернувся до строю.

У критичній ситуації головне – очі. Якщо боєць бачить у них страх, ти його не довезеш. Якщо бачить упевненість і підтримку – він тримається, – пояснює медикиня.  

Загинув брат і наречений

Війна принесла Діані й особистий біль. Вона втратила двоюрідного брата Віталія, який воював із 2014 року, а також нареченого Богдана, що загинув у 2023-му під Куп’янськом. Попри втрати, зберегла теплі стосунки з його батьками – Ольгою Андріївною та Олександром Марковичем. А сестра Богдана, Катерина, нині служить разом із Діаною в одному танковому батальйоні.

Маючи значний бойовий досвід, «Вітамінка» не втрачає віри в перемогу. Вона та її побратими продовжують боротьбу за майбутнє України. У рідному Луцьку на Діану чекають мама Катерина Львівна, тато Сергій Іванович і молодший брат Павло.

Читайте також:

Ветеран із ампутацією зіграв у серіалі про адаптацію після війни

Смерть замість призову: на Харківщині батько занапастив сім’ю, ховаючись від ТЦК

Фелікс ЖАНІН, за матеріалами 100-ї окремої механізованої бригади