Бойовий медик Микола Єрьомін цілу добу виносив трьох поранених з поля бою   

Микола Єрьомін з Комаргорода (Вінницька область) – бойовий медик. Він врятував багато життів на фронті. Але одного разу і самому Захиснику на псевдо «Гроза». знадобилася допомога. Понад десять годин важкопораненого Миколу не могли евакуювати з передової. Згодом з тіла медика дістали великий шмат металу.

Нині Микола Єрьомін після важкого поранення лікується у Вінниці. Пересувається на кріслі колісному. Але сподівається, що після стабільного виконання рекомендованих вправ колись зможе ходити. Також бере участь в Іграх Незламних. Нещодавно виграв районний етап змагань із шахів. Цікавиться й настільним тенісом.    

Микола Єрьомін розповів свою історію і бойовий шлях кореспонденту сайту «СічНьюз».

Від самооборони – до танкової бригади

-Миколо, за яких обставин Ви опинилися на фронті?

-Коли почалася війна, я замість запланованої поїздки за кордон пішов до самооборони. А сьомого березня 2022 року перейшов до 3 танкової бригади. Спочатку захищав столицю і Київщину. Був солдатом-санітаром.

Згодом пройшов курси бойового медика. Останнім в мене був Харківський напрямок.

-Скільки людей там врятували?

-Близько десятка. Пригадується такий випадок. Влітку минулого року під час штурму на Луганщині наші бійці потрапили у засідку.

Мені довелося всіх трьом пораненим надати на місці медичну допомогу та виносити по черзі (одного за одним) з поля бою.  Це тривало добу. Шлях до своїх тривав приблизно п’ять кілометрів. Причому нас постійно обстрілювали. Вижили, бо пощастило.    

Поранені тоді були притомні, розмовляли зі мною. Вони досі постійно мені телефонують, спілкуються, підтримують.    

Приліт з танку – через пару секунд

-Як у Ваше тіло потрапив металевий уламок?

-Це вже друге моє поранення. Раніше у мене були контузії. Тоді підлікувався і повернувся на передову. Отримав їх саме тоді, коли витягав поранених.

А ось металевий уламок у спину після обстрілу з танка отримав тоді, коли ми були майже 15 днів у напівоточенні в Джерельному (Луганщина). Шмат 14 на 8 сантиметрів, майже на пів спини. Він пошкодив мій хребет.

Я сам підказував побратимам, що треба зробити, аби мене врятувати від внутрішньої і зовнішньої кровотечі, больового шоку. Понад десять годин через безперервні обстріли мене не могли евакуювати.  

-Обстріл з танку – це, напевно, найжахливіше на фронті?

-Від виходу до приходу на наші позиції снаряду з танка – 2-3 секунди. Відреагувати майже неможливо. Саме тому, думаю, це насправді найжахливіше з того, що є на війні. Інші постріли можна почути, якось захиститися.  

«Далі не зможу служити навіть за бажання»

-Ви проходите реабілітацію. Сподіваєтеся, що почнете ходити?

-Авжеж. Стараюся стати на ноги. Але дуже багато для цього треба працювати. 

-Залишаєтеся наразі військовим?

-Після поранення і операції мене перевели в тилову роту тієї ж частини. Тобто я ще рахуюся військовим. Але реально вже не зможу служити навіть за власного бажання.

-Родина Вас підтримує?

-Підтримують і приїздять до мене родичі, знайомі. Я одружений, маю двох дітей і двох онуків.      

Читайте також:

Сергій Вітинський отримав «Золотий хрест» за героїзм під час боїв на Курщині

Продовжив службу після важкого поранення, але серце вже не витримало

Михайло ШАФІР, «СічНьюз»