Громадський транспорт у СРСР: тарифи, зарплати та реальна вартість проїзду

За часів Радянського Союзу громадський транспорт був невід’ємною частиною повсякденного життя. Метро, трамваї, тролейбуси та автобуси забезпечували пересування мільйонів людей. Часто кажуть, що транспорт тоді був майже безкоштовним. Але чи справді це так відчувалося для середньостатистичного громадянина? Розбираємось у цифрах.

Фіксовані тарифи на десятиліття

У СРСР ціни на проїзд залишалися незмінними роками, починаючи з грошової реформи 1961 року. “Прейскурант” пам’ятає майже кожен, хто жив у той час:

• Трамвай – три копійки;
• Тролейбус – чотири копійки;
• Автобус і метро – п’ять копійок;
• Маршрутне таксі – 15–20 копійок.

Місячний проїзний на всі види транспорту коштував 6 карбованців, а на один вид – від двох до трьох крб. Штраф за безквитковий проїзд становив один карбованець (пізніше зріс до трьох крб), що було суттєвою сумою порівняно з ціною квитка. Цікавою деталлю була система оплати: пасажири самі кидали монети в касу або компостували талони, покладаючись на власну совість.

Міжміські перевезення теж були доступними: автобус коштував приблизно 1,5–2 крб за 100 км, а поїздка в таксі – 10–20 копійок за кілометр плюс посадка. Авіаквиток “Москва – Київ” обходився у 18–25 крб, а квиток у купе поїзда – близько 10–12 крб.

Доходи в СРСР: скільки отримували люди

Щоб зрозуміти реальну вартість цих п’яти копійок, звернемося до статистики зарплат. Рівень доходів зростав поступово:

• У 1970 році середня зарплата становила близько 122 крб.
• У 1980 році — вже 168,9 крб.

В УРСР цифри були схожими: у 1980 році середня зарплата працівників економіки складала 155,12 крб.

Професійні відмінності:

• Робітники: Кваліфіковані слюсарі, токарі чи електрики часто заробляли більше за офісних працівників – 200–250 крб. У важкій промисловості (шахти, металургія) зарплати могли сягати 400–600 крб.
• Інженери: Всупереч міфам, рядові інженери отримували відносно небагато – 120–160 крб, провідні спеціалісти – до 200–250 крб. Високі зарплати (понад 500 крб) були лише у професорів, топ-керівників та видатних науковців, особливо в “оборонці”.
• Вчителі та лікарі: Їхні ставки були скромними – від 110 до 160 крб.

Аналіз: дешево чи ні?

Якщо взяти середню зарплату 1980-х років (170 крб), то проїзд за п’ять копійок становив 0,03% від доходу. Для порівняння: п’ять копійок – це вартість пиріжка з повидлом або половини склянки газованої води.

Чому це працювало:

1. Державні дотації: Транспорт не був прибутковим бізнесом, він дотувався державою для забезпечення мобільності робочої сили.
2. Соціальна функція: Низька ціна компенсувала відсутність приватних авто у більшості населення. Автомобіль був розкішшю (черги на покупку тривали роками), тому громадський транспорт був безальтернативним.
3. “Зрівнялівка”: Оскільки різниця в зарплатах між багатьма професіями була невеликою, низькі тарифи дозволяли всім верствам населення вільно пересуватися.

Отже, транспорт дійсно був символічно дешевим, але це була частина ширшої економічної моделі, де низькі ціни на базові послуги (комуналка, проїзд) співіснували з дефіцитом товарів та обмеженими можливостями для великого заробітку.

Читайте також:

Вінницька область – друга в Україні за кількістю корупційних правопорушень

Ворог нарощує сили в Покровську, використовуючи туман

Яна ТИХОЛАЗ, «СічНьюз»