Історія головного сержанта із позивним «Серж», який отримав «Золотий хрест»

За особисту мужність і героїзм, проявлені в боях, головний сержант 32-ї Сталевої бригади Олег відзначений почесною нагородою — «Золотим хрестом». Ця відзнака — визнання його лідерства, професіоналізму та щоденної самовідданої праці, що надихає побратимів.

Знайшов військовий квиток, який сховала дружина

Шлях Олега на війні розпочався 24 лютого 2022 року. Того ранку, як завжди, він відвіз дружину-медсестру на роботу до Полтави, навіть не підозрюючи, що почалася повномасштабна війна.

Їду на свою роботу — нікого нема. Телефоную дружині: «Де мій воєнник?». А вона каже: «Не скажу», — бо сховала. Та я знайшов. Теща питає: «Куди ти?» — «Зараз приїду», — відповів я. Вона все зрозуміла, — згадує Олег.

Відтоді він у строю. Спочатку — у роті охорони ТЦК на Полтавщині. Там перші бронежилети робили зі зварених ресор, а на блокпостах стояли з мисливськими рушницями. Згодом, із перших днів створення 32-ї Сталевої бригади, став її частиною — головним сержантом взводу.

Перший військовий досвід здобув у Криму

Свій військовий досвід Олег здобув ще під час строкової служби в Криму, у Масандрі.

Краса там, звісно, була. Шкода, що вже не наше. Але це тимчасово, — говорить він упевнено.

Для нього звання сержанта — не просто посада, а відповідальність бути прикладом:

«Слідуй за мною, роби, як я» — ось головне. І завжди залишайся людиною. Хоч ти сержант, хоч офіцер — треба слухати хлопців, говорити з ними.

Поруч із побратимами у найскладніші моменти

Олег не лише командує — він поруч із побратимами у найскладніші моменти. Особисто вивозив бійців із позицій своєю старенькою «десяткою» — і під Куп’янськом, і під Торецьком.

Пам’ятаю, їду забирати хлопців. Прильот поруч — осколком прошило колесо. Стою під абрикосою, у броніку, в касці, у гнилих фруктах та міняю колесо. Бо часу шукати чистіше місце нема — хлопці чекають. Приїхав, а вони кажуть: «Ми думали, якась серйозна машина буде, а ти на «десятці». Але всі влізли — і поїхали, — усміхається він.

Заради кого воює

Позивний Олега — «Серж». Його голос у рації — це завжди впевненість і порядок.

Треба знати, коли крикнути, а коли спокійно сказати. Якщо ворожий дрон летить, і ти монотонно кажеш «сховайтеся», реакція буде такою ж. А коли крикнеш — спрацьовує інстинкт. Це теж частина командування.

Його холоднокровність не раз рятувала життя побратимів.

Головна опора Олега — родина: дружина та двоє дітей:

Бачити сина і доньку лише двічі на рік — це дуже важко. Лише розмови телефоном… Але хто ми без сім’ї? Тільки вона чекає нас додому. Реально

Саме заради них він тримає стрій. Заради них — воює. І заради них — вірить у Перемогу.

Читайте також:

«Головна мотивація — родина»: історія військового із позивним «Борода»

“Він ділився останнім шматком хліба”: пам’ять про Героя, який загинув у полоні

Володимир ПРИСЯЖНЮК, за матеріалами  32-ї Сталевої бригади