Історія володаря Кубку світу з ушу Артема Суонга, який загинув під Бахмутом

Артем Тхеа Суонг (Бровари, Київська область) — загиблий Захисник України із позивним «Камбоджа». У 2023 році він вступив до лав ЗСУ, брав участь у бойових діях у Донецькій області. Був командиром взводу механізованої роти.

Артем з дитинства займався ушу у спортшколі Броварів. Був багаторазовим чемпіоном країни, триразовим чемпіоном Європи, бронзовим призером чемпіонату світу та володарем Кубку світу з ушу, майстром спорту України міжнародного класу, членом національної збірної.

Детальніше про життєвий шлях Артема читачам сайту «СічНьюз» розповіла мати воїна – 47-річна Юлія Суонг. 

Від акробатики – до ушу

— Юліє Петрівно, Артем із дитинства цікавився спортом?

— Спочатку ми мешкали в Києві. Коли син вчився у третьому класі, він записався на гурток спортивної акробатики.  

Потім ми переїхали в Бровари (Київська область). Біля нашого будинку був спорткомплекс, де викладали ушу. Так у нього почалась кар’єра в цьому спорті. Було важко витримувати фізичні навантаження, розтяжки. Але Артем із дитинства був витривалим, і йому ушу сподобалося.

Хоча виникали серйозні травми. Якось дзвонить мені і говорить: «Мама, ти не хвилюйся, але я в лікарні. Мені щось підштопують, тому що розсікли мечем руку!». Було й таке, що списом в око влучили. Але син все розумів, ніколи не робив істерик.

В школі його вчителі любили. Взагалі людям, які Артема оточували, подобалося його тепло і підтримка.

Згодом син почав тренувати діток і судити змагання з ушу. Все це робив добре. Недарма, коли батьки його учнів мене зустрічали, казали, який у мене хороший син.

— Артем входив до збірної України. Як вийшов на такий рівень?

— В юнацтві на нього звернув увагу тренер Андрій Миколайович Коваль. Побачив у сина потенціал, який можна розвивати. Артему запропонували перейти в сильнішу групу, де більші навантаження і готуються до змагань. Звісно, він погодився. Виступав по всій країні, займав призові місця.

Потім сина включили в збірну України, яка боролася на міжнародній арену. В Китаї дуже багато змагався, в Макао їздив. Я зараз навіть не перерахую місць, де Артем виступав.

Через травми пішов зі спорту

— Напевно, Артем мріяв стати чемпіоном світу, якщо вже був чемпіоном Європи?

— Він намагався, йшов до цієї вершини. Але, на жаль, травми давалися взнаки. В нього почались проблеми з колінами і стопою. Ще перед війною він пішов зі спорту, бо вже не витягував. Почав себе шукати в іншому.

 — В чому?

— Хотів айтішником стати, закінчував відповідні курси. Підтягував англійську мову. Мав багато планів та мрій.   

Працював в кав’ярні. Артем каву любив, розбирався у ній. Зі звичайного баріста доріс до адміністратора кав’ярни. Звідти вже пішов на війну. 

— На фронт Артем пішов добровольцем? 

— Коли почалася війна, він не ховався, не тікав. Пішов до ЗСУ після отримання повістки у 2023 році. Тоді сину було 26 років.  

Після курсу військової підготовки Артема, який добре знав англійську мову, відправили в Польщу на додаткове навчання. Це зайняло 3,5 місяці.

Потім сина забрали на фронт, у Бахмутський район (Донеччина). Він загинув 22 квітня 2025 року біля села Оріхове-Василівка через скид ворожого боєприпаси з дрону. Артему тепер назавжди 28 років.

Срібний хрест Головнокомандувача ЗСУ

— Ви підготували петицію на присвоєння сину звання Героя України, збираєте голоси. Які подвиги на війні Артем здійснив?

— Артем заслуговує на присвоєння Героя України. Я не можу, на жаль, назвати конкретні героїчні епізоди. Знаю, що в нього є військові відзнаки і нагороди (приміром, Срібний хрест Головнокомандувача ЗСУ). Але вони зараз у дружини Артема. Під час війни, в 2023-у році, Артем одружився.

З командиром або з кимось із побратимів Артема я не змогла поспілкуватися. Вони були на похороні сина. Але тоді мені було не до розмов. 

Син майже не розповідав мені подробиць військової служби. Навіть не казав, хто його командир. Не вихвалявся нічим, навіть коли його підвищували у званні. Артем коментував це так: «Ну що там такого. Я просто роблю свою роботу. Маю її виконувати добре». Все ж військові нагороди, напевно, не так просто дають.

Все ж згадую один випадок, про який Артем встиг розповісти. Він допоміг на полі бою побратиму, який був поранений, мав проблему з ногою. Артем його фактично виніс і врятував.

Я знала, що син на війні морально і фізично втомився. Але він ніколи не скаржився. Витривалий був.

Читайте також:

Від трактора до броні: історія Захисника, який отримав «Золотий хрест»

Олександр Муравський попросився на передову, щоб змінити побратимів, і загинув

Спілкувався Михайло ШАФІР, «СічНьюз»