Історії семи Героїв з Вінниччини, які стали Небесними Воїнами

На жаль, стало відомо про загибель ще семи Захисників з Вінниччини. Сайт «СічНьюз» підготував про них матеріал, використовуючи повідомлення територіальних громад.

Олександр Тарасенко. Вінниця

Олександр Тарасенко народився в Краматорську (Донеччина) 4 жовтня 1969 року. Але родина швидко переїхала до Вінниці. Тут Сашко пішов до першого класу та закінчив 29-у школу. Далі вчився у Немирівському будівельному технікумі та Київському національному університеті будівництва і архітектури. Працював у будівельно-випробувальній лабораторії АТ «Вінницягаз» та майстром на підприємстві з виготовлення меблів.

Олександр Тарасенко добровольцем пішов до ЗСУ на початку повномасштабного вторгнення. Як розповідає Сергій, молодший брат, рішення йти боронити України Олександр прийняв миттєво та жодного разу не пошкодував про це.

Воював у складі 59-ї окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка на Покровському напрямку. За сумлінність та ініціативність неодноразово був відзначений командуванням. На жаль, важкі бої далися взнаки. 4 квітня Олександра Тарасенка не стало. Йому було 55 років.

Олександр виростив двох синів, які обрали технічну освіту. Старший – закінчив ВНТУ, молодший – вчиться в одному з коледжів Великобританії. Також разом із другою дружиною ростив доньку та онуку.

Віталій Кисельов. Вінниця

Народився Віталій Кисельов 12 травня 1986 року в Казахстані. Але у Вінниці він пішов до першого класу та закінчив 9-у школу. Тривалий час працював на будівництві, а перед мобілізацією – у сфері охорони об’єктів.

Став до зброї торік. Був у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади, на посаді стрільця-снайпера воював на Курському напрямку. Віталій Кисельов загинув 5 квітня, йому було 38 років.

Як розповідає мати Небесного Воїна Ірина, нещодавно Віталій повернувся до Вінниці для відновлення здоров’я. Проте тут його спіткало велике горе – 4 квітня раптово помер батько. Цього серце Віталія витримати вже не змогло. Бо батько був прикладом в усьому. Серед іншого, як тренер з важкої атлетики, призвичаїв сина до спорту, який навіть став кандидатом у майстри.

Руслан Баштовий. Тульчинський район

Своє життя за Україну віддав Руслан Баштовий, мешканець села Нестерварка (Тульчинський район). Він народився 16 січня 1989 року. Молодший сержант Руслан Михайлович служив командиром гранатометного відділення батальйону спеціального призначення.

3 квітня 2025 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Миролюбівка Покровського району (Донецька область) прийняв свій останній бій.

Микола Пилипчак. Тульчинський район

Відійшов у вічність військовослужбовець Збройних Сил України, капітан Микола Пилипчак.  Він був офіцером управління. Помер 6 квітня 2025 року, на 57-у році життя після важкої хвороби в лікарні швидкої медичної допомоги міста Дніпро.

Микола Леонтійович народився 6 січня 1969 року в селі Михайлівка Тульчинського району. Закінчив Михайлівську середню школу, Київське СПТУ №29, а згодом — Васильківське військове авіаційно-технічне училище.

Своє життя в присвятив військовій службі — з 1991 по 2007 рік обіймав різні офіцерські посади у Збройних Силах України. Вийшов на пенсію у 2007 році. Але з початком повномасштабної війни без вагань повернувся до лав ЗСУ. До останнього подиху залишався в строю, попри всі труднощі, мужньо протистоячи ворогові й хворобі.

9 квітня 2025 року оголошено днем жалоби у Тульчинській міській територіальній громаді.

Микола Гаврилюк. Липовеччина район

В бою за Україну загинув Микола Гаврилюк. Народився у багатодітній селянській родині 12 січня 1973 року у с. Війтівці (Липовецький район). Був молодшим у родині.

Закінчив 9 класів сільської середньої школи і продовжив навчання у Зозівському ПТУ-33. Оволодів спеціальністю тракториста-машиніста. Відслужив строкову військову службу і повернувся додому. Зустрів свою долю у м. Липовець. Одружився. Певний період працював тваринником. В сім”ї народився син Віталій.

З часом повернувся в село, придбав хату і працював у Війтовецькому відділенні ПрАТ “Зернопродукт МХП” на тваринницькій фермі.

16 квітня 2024 року був мобілізований. Стрілець-снайпер, рядовий Микола Гаврилюк разом з побратимами  військового підрозділу був дислокований у район м. Бахмут. Там відбувались пекельні бої.

26 червня 2024 року наш земляк брав участь у контрнаступі в районі населеного пункту Сокіл Донецької області, поблизу Новопокровська. Це був його останній бій. Вважався безвісти зниклим. У постійній тривозі родина провела 9 місяців і 10 днів. Лише на минулому тижні  стало відомо, що Микола Гаврилюк загинув.

Олександр Будковський. Хмільник

9 квітня до рідного дому «на щиті» повернувся Олександр Будковський з Хмільника. Він народився 10.06.1988  року. Солдат довго вважався зниклим безвісти. Військовослужбовця поховають цього ж дня на Соколівському кладовищі в м. Хмільник.

Роман Заміховський. Браїлів

Вся громада смт Браїлів попрощалася з Героєм — Романом Заміховським, воїном штурмового підрозділу Збройних Сил України. Він загинув ще в жовтні 2023 року під час бойових дій поблизу Покровська на Донеччині.

Родина жила в очікуванні новин, адже боєць вважався зниклим безвісти. Лише нещодавно вдалося провести ідентифікацію тіла. Дружина залишилась вдовою, діти — без батька, онуки — без дідуся. 52-річний Захисник був стрільцем 25 окремого штурмового батальйону ЗСУ.

Роман Миколайович Заміховський народився в Браїлові 1 лютого 1971 року. Освіту залізничника здобув у Жмеринському ВПУ. Трудову діяльність розпочав в локомотивному депо Жмеринка. Останні 7 років до війни працював в Києві в «Сільпо-фуді».

Володимир ПРИСЯЖНЮК, «СічНьюз»

Читайте також

«Сподівалися, що він у полоні»: Вінниця прощається із Андрієм Загнибедюком

Загиблому Герою створять «живий коридор» центральними вулицями Літинщини