Кохання під звуки вибухів: як вчителька музики зустріла чоловіка на фронті

24 лютого 2022 року назавжди розділило життя кожного з нас на «до» і «після». Той ранок вкарбувався в пам’ять назавжди, і хоча боротьба триває вже четвертий рік, спогади про перші дні не тьмяніють. Саме в той день 56-річна вчителька музики з Покрова Олена Козоброд зробила свій вибір — замість нот взяла до рук зброю. Сьогодні, наприкінці 2025-го, вона — досвідчена військовослужбовиця легендарної 93-ї ОМБр «Холодний Яр», яка готується до свого 60-річчя, демобілізації та нового життя, знайденого просто посеред війни.

Рішення, що змінило все

У перший день великої війни Олена прийшла до центру комплектування з рішучістю, яка здивувала навіть бувалих військових.

Привіталася: «Слава Україні!», а у відповідь – тиша, – згадує вона події того ранку.

Головною мотивацією жінки стала донька Руслана. Дівчина, яку мама колись готувала до консерваторії, обрала шлях військової психологині ще після подій Майдану та початку війни у 2014 році.

Коли ми повернулися в Покров, донька заявила, що хоче захищати країну. Якщо дитина так вирішила, я маю бути поряд, – пояснює Олена своє рішення піти у військо слідом за донькою.

«Бабуся» з Конституцією в руках

Шлях до лав ЗСУ не був простим. Жінці відмовляли через вік та стать, але вчителька музики, яка до того ж має другу юридичну освіту, знайшла аргумент.

Сказали, що жінок не беруть. Я розгорнула Конституцію і кажу: «Ви утискаєте мої права!», – з усмішкою згадує Олена.

Наступного дня, прилаштувавши кота і віддавши ключі подрузі, вона вже їхала в частину. Серед добровольців вона була єдиною жінкою.   

Мене шокувало, коли сказали про зарплату. Я думала, Батьківщину захищають, бо це честь, і цього достатньо, – щиро зізнається військова.

Чотири роки випробувань: від сліз до поваги

Зараз, озираючись на роки служби, Олена визнає: перший час був найважчим емоційним випробуванням.

Я плакала майже щодня. Цивільній людині, педагогу, важко звикнути до наказів і специфічної армійської лексики, яка часто – суцільний матюк, – ділиться вона.

Спершу побратими називали її «бабусею», на що Олена гостро відповідала: «У мене таких онуків, як ви, немає!». Їй довелося виборювати повагу вчинками. Навіть після діагностування пахової грижі вона не покинула службу, а продовжила працювати діловодом служби ракетно-артилерійського озброєння.

Сьогодні Олена чітко знає ціну своїй роботі:

Армія – це не лише штурми. Солдата треба одягнути, нагодувати, полікувати. Моя робота – це тисячі маленьких цифр щодня, від яких залежить порядок і забезпечення бригади. І я почуваюся потрібною.

Кохання, народжене війною

Саме під час служби, посеред випробувань, доля зробила Олені несподіваний подарунок. У соціальних мережах вона опублікувала відео, де співає пісню «Коханий». На щире виконання відгукнувся військовий Володимир Стенько.

Листування швидко переросло у глибоке почуття. Виявилося, що у пари містичний збіг у датах та іменах:

• В обох по батькові – Анатоліївна та Анатолійович.
• Вона народилася 26 грудня, він – 27-го.
• Вона пішла служити в перший день повномасштабного вторгнення, він – залишив бригаду за день до того, але війна знову повернула його в стрій.

Рішення одружитися було миттєвим. Олена приїхала до Києва, і наступного дня вони розписалися.

Він сказав: «У тебе так очі пломеніють щастям, треба терміново одружуватися, поки не відбили», – усміхається Олена.

Зараз, у 2025 році, вони будують спільні плани, доводячи, що світло перемагає темряву.

За любов ми й воюємо. За любов до Вітчизни, до дітей і одне до одного, – каже жінка.

60-річчя і нові завдання

Незабаром, у грудні цього року, Олені виповниться 60 років. Це граничний вік для перебування на службі, тож жінка готується до демобілізації. Проте її війна за людей не закінчується.

Олена планує стати помічницею ветерана.

Хочу допомагати тим, хто пройшов пекло, адаптуватися до цивільного життя. Мій досвід тут неоціненний, – впевнена вона.

Вона мріє повернутися в рідний Покров, займатися музикою, організовувати концерти для побратимів, щоб підтримувати їхній бойовий дух, і насолодитися родинним затишком.

Я завжди була жінкою-святом, яка рідко стояла біля плити. А тепер мені хочеться готувати сніданки, рубати капусту і просто піклуватися про наше спільне життя з Володимиром, – підсумовує Олена Козоброд.

Читайте також:

Денисенко розповіла про гонорари: $1 000 за зміну та $5 000 у рекламі

Ціна помилки — людське життя: історія водія-санітара із позивним «Малиш»

Яна ТИХОЛАЗ, «СічНьюз»