Морпіх з «Азовсталі»: «В полоні сепаратистів натерпівся більше, ніж від росіян»

Володимир Кривка із Тростянця (Вінницька область) – морський піхотинець 36 бригади ім. контрадмірала Білинського. Початок широкомасштабного вторгнення воїн він зустрів у Маріуполі (Донецька область).

Його військова частина базувалася в основних осередках спротиву у місті Марії – спочатку в металургійному комбінаті імені Ілліча, а потім в «Азовсталі», звідки вінничанин і потрапив в полон. Володимир Кривка повернувся додому у березні минулого року. Після трьох отриманих поранень вже не воює, адже звільнені з полону мають таке право, згідно із законодавством.     

В ексклюзивному інтерв’ю сайту «СічНьюз» 30-річний Захисник розповів свою історію. Зокрема, Володимир Кривка повідав про таке:

• Про дев’ять місяців і 21 день в полоні;      
• Як за допомогою хитрощів вдалося прорватися із заводу Ілліча на “Азовсталь”; 
• Яким саме тортурам піддавали бранців; 
• Про своє перебування в сумнозвісній Оленівці і яким чином ворог вбив там саме «азовців»;
• Чим займається нині у тилу і чи знайшов вже своє кохання;
• Про багатьох полонених, яких ворог чомусь не вносить у списки на обмін; 
• Як підтримує побратимів, які досі перебувають у полоні;   
• Про людей з окупованих територій, які роками сидять за проукраїнську позицію і були проти створення днр і лнр. 

«Перемотали машини білими стрічками, щоб окупанти прийняли нас за своїх»

— Володимире, Ви наразі проживаєте в Тростянці. На військову службу повертатися не збираєтеся?

— В травні минулого року було прийнято закон про те, що люди, які перебували в полоні, мають право на звільнення із ЗСУ. Я цим правом скористався. Був у в полоні 9 місяців і 21 день. До того ж на війні отримав три поранення.   

— До широкомасштабного вторгнення служили в армії, мали бойовий досвід?

— В 2016 році я підписав перший контракт. Тоді служив у 49-у навчальному центрі розвідки. У 2019 році звільнився.

Але в тому ж році підписав контракт із 72-ю Білоцерківською бригадою імені Чорних Запорожців. Проходив там військову службу до 2021 року. Звільнився, мав намір виїхати за кордон.

Не виїхав. Товариш запросив де себе, в десантно-штурмову роту 36-ї бригади ім. контрадмірала Білинського. Казав, що там молодий колектив, хороші хлопці. Мовляв, гайда до нас. 28 січня 2022 року я підписав контракт. А п’ятого  лютого приїхав до Маріуполю. Тобто повномасштабне вторгнення зустрів на бойовому посту. Тоді як раз чергував!

— Відомо, що Ваша військова частина обороняла в Маріуполі комбінат ім. Ілліча. Коли ця задача стала вже нереальною,  як вдалося звідти вийти?

— Наша 36-а бригада отримала наказ від командира вийти з комбінату ім. Ілліча. Два батальйони збиралися на прорив на «Азовсталь». Інші виходили на “Велику землю” — на Запоріжжя.

У мене були поранення, прострілена нога. На знеболювальних ліках міг пройти певну відстань, але небагато. А подолати було потрібно приблизно 190 км, і це все пішки! Тому вирішив виходити на “Азовсталь”. Врешті-решт на “Велику землю” вийшли лише наших бійців 50, а решта опинилися в полоні або були вбиті.

На “Азовсталь” ми виїздили автівками. Перемотали машини білими стрічками, щоб окупанти прийняли за своїх. І ця хитрість спрацювала! На “Азовсталь” дісталися всі наші, 186 бійців. 

«Очікували, що прийде підкріплення, і нас розблокують»

— Ви мали поранення. Військові медики на “Азовсталі” надали допомогу?

— Поранення у мене були 8, 13 і 27 березня. Востаннє мені прострелили ногу, коли я пішов змінювати хлопця на позиції. Потрапив у засідку і мене трошки «підбили».

На “Азовсталі” переважно лікувався. В нозі не було шматка м’яса, тому з мене такий собі був боєць. Але я потроху все ж рухався. Навіть пару разів виходив на бойові позиції. Як міг, брав участь в обороні металургійного комбінату.

 — Яка там була атмосфера? Паніка не відчувалася?

 — У всіх по-різному. Це ж людський фактор. Є люди більш духовиті, а є не такі сильні морально.

— Що тоді відчували? Бо було ж відомо, що перебуваєте в оточенні.

— Знали, звісно про це. Але ми збиралися битися до останнього. Наказ Верховного Головнокомандувача про здачу в полон став для нас повною несподіванкою. Натомість очікували, що прийде підкріплення, і нас розблокують. На жаль, цього не сталося.

— На «Азовсталі» відчувався брак продуктів, води, медикаментів?

— Полк “Азов” завіз на “Азовсталь” велику кількість продуктів і ділився із нами. Перед здачею у полон продуктів нам би вистачило ще на тижня два.

А ось медикаментів вже не було. Обезболювальних засобів також бракувало. У хлопців почали гнити рани, а їх не було чим лікувати. Тож необхідну медичну допомогу було отримати практично неможливо.

«Лікарям дали можливість пройти до місця вибуху в Оленівці лише через 5-6 годин»

— Коли здалися в полон, до якого табору потрапили?

— Нас переправили до сумнозвісного табору Оленівки, що на окупованій території. Але я там був лише пару тижнів. Потім мене етапували до Свердловської колонії, що на Луганщині.

— З Оленівки Вас перевезли ще до здійснення теракту щодо наших полонених. Але, напевно, знаєте від побратимів деталі цієї трагедії?

— Мені вивезли з Оленівки як раз за два тижні до цього жахливого злочину росіян. Але деталі я знаю.

В Оленівці було розташовано кілька бараків, де тримали військовополонених. Як раз перед терактом на промзоні відкрили новий барак, куди заселили виключно “азовців”. Як мені розповідали товариші, саме там було здійснено підрив. При ракет и мова не йде.

Після вибуху наші полонені військові медики і лікарі з досвідом роботи в шпиталях просили пустити їх до бараку “азовців”, щоб надати першу допомогу пораненим. Але їх не допустили. Мовляв, сидіть і мовчить! Дали можливість пройти до місця вибуху лише через 5-6 годин після трагедії.

І лише потім почали приїздити їхні карети швидкої допомоги. Зрозуміло, тоді вже було запізно рятувати поранених.

— Розкажіть, будь-ласка, в полоні сепаратистів медики якось допомагали?

— Я не потребував негайної допомоги лікарів. Лише турбували невеликі осколки в м’яких тканинах голові. Звернувся до російського медика. Але той сказав, що нічого вдіяти не може. Мовляв, маж зеленкою і все пройде!

Ці осколки в мені й досі лишаються. Їх складно знайти. Бо вони алюмінієві, їх погано видно.

«Використовували струм та електрошокери, били гумовими дубинками»

— Чи бачили Ви серед ув’язнених людей з окупованих територій, які сидять за проукраїнську позицію?

— Безумовно. Таких нині достатньо в полоні. Я з ними пересікався у колонії. Сидять у в’язниці мирні люди, не військові. Чоловіки та хлопці 18-19 років. Хоча думаю, що й жінок ув’язнювали за проукраїнську позицію. Але з нами в колонії їх не було.   

— Що такі проукраїнські активісти розповідали?

— Що їх забрали до колонії прямо із власної домівки. За те, що постили певну інформацію. Приміром, про підняття українського прапору в тому чи іншому населеному пункті.

— Як до українських військових ставилися в полоні?

— По-різному. До нас було не таке жахливе ставлення, як до «азовців». Але все ж катували полонених, використовували проти нас струм та електрошокери. Мене, зокрема, били гумовими дубинками.

— Що хотіли від Вас дізнатися? Ви ж не високопоставлений офіцер, який знає якийсь секрети.

— Просто знущалися. Також примушували вигукувати «Слава русскому Донбассу», адже мене в полоні переважно тримали сепаратисти лнр. Росіяни охороняли лише в Оленівці.

— Як ці зрадники-сепаратисти вели себе із нашими полоненими? Ставилися краще, ніж російські загарбники?

— Безумовно, ми більше натерпілися в полоні саме від сепаратистів. Вони казали, що це відповідь за аналогічне ставлення до них і за війну на Донбасі із 2014 року. Мовляв, Україна з того часу обстрілювала Донецьк.

— Кажуть, що сепаратисти чи росіяни самі обстрілювали Донецьк, щоб звинуватити в цьому Україну із пропагандистською метою…

— Напевно, так і було. Я в складі військової частини перебував на околицях столиці Донбасу у 2020-2021 роках. Зокрема, в Авдіївці. І можу стверджувати, як свідок, – ми не обстрілювали Донецьк!

«Росія багатьох полонених не підтверджує, в першу чергу з полку «Азов» і морпіхів»

— Як відбулося Ваше звільнення із полону? Разом повернули й деяких побратимів?

— Так, водночас в Україну повернули й деяких хлопців, які служили зі мною. Із нашої колонії тоді звільнили понад 70 людей. Обмін відбувся на Сумщині. Там тоді не було лінії фронту. Існувало розмежування і не велись активні бойові дії.

— Хто вас зустрічав? Родичі?

— Родинам не дозволяли приїздити у перші два тижні, бо з нами працювали співробітники СБУ.

 — Маєте кохану людину?

— Разом із 24-річною дівчиною Алісою живемо разом. Ми були знайомі ще до повномасштабного вторгнення. Коли я вийшов із полону, почали спілкуватися набагато частіше, були постійно на зв’язку. З травня 2023 року почали зустрічатися.

— Чим зараз займаєтеся, де працюєте?

— Відкрив власну справу, СТО. Надаємо послуги із ремонту автомобілів.

— Багато Ваших побратимів залишаються у полоні? Як їх підтримуєте?

— Буваю на акціях підтримки полонених, що відбуваються у Вінниці. Зокрема, на автопробігах.

— Чи всі хлопці, з якими Ви були в ув’язненні, є в списках на обмін?

— Росія багатьох не підтверджує. Хоча ми знаємо, що вони полонені. В першу чергу мова йде про полк «Азов», морську піхоту і деяких бійців Сухопутних військ. Не знаю, чому ворог так робить і не хоче їх повертати.

Захисники Маріуполя — «гарна монета» для обміну, з точки зору росіян. Про «азовців» окупанти кажуть, що вони — націоналісти і це їм не подобається.   

— Напевно, зараз, після трьох років війни в Україні, вже майже всі – націоналісти?

— Я так не думаю. Колись всі кричали :«Ми – «Азов»! А зараз подивиться, що робиться. Далеко не всі українці підтримують Сили Оборони так, як це потрібно в нинішній складній ситуації.

Михайло ШАФІР, «СічНьюз»,
фото і відео надано Володимиром Кривкою

Читайте також

Сьогодні прощаємося із захисником неба над Поділлям Сергієм Бондарчуком

“Ставлення дуже людяне”: російські військові розповіли про умови в полоні

У Вінниці жорстоко вбили ветерана російсько-української війни