На протезах захищав Бучу від окупантів і загинув, прикриваючи відхід побратимів

Редакція «СічНьюз» продовжує розповідати історії тих, чий внесок у боротьбу за незалежність був особливим. Згадуємо людей, які віддали найдорожче – власне життя – за те, щоб ми жили під синьо-жовтим прапором.

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять Володимира Ковальського – воїна та громадянина, якому в серпні 2025 року Президент Володимир Зеленський присвоїв звання Героя України (посмертно).

Життєвий шлях і служба

Володимир Ковальський здобув вищу інженерно-технічну освіту та пройшов навчання на військовій кафедрі.

Володимир був на другому курсі, коли ми познайомились – я тоді тільки вступила до вишу. Щовечора веселою компанією ми збиралися послухати, як він грає на гітарі. Сильний, чорнявий хлопець з карими очима та чорною бородою. Це було кохання з першого погляду, − згадує дружина Катерина.

З юності Володимир Ковальський був активним громадянином – відстоював європейські цінності під час Революції гідності на майдані Незалежності в Києві.

З 2015 року у складі 14-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ брав участь у бойових діях на Сході України, де обіймав посаду командира розвідувального взводу.

Побратим і тезка Володимир згадує:

Володимир був найкращим командиром нашого спецпідрозділу. Користувався неабияким авторитетом серед наших. Не забуду його слова: “Авторитет набувається роками, а втрачається за лічені хвилини”. Дуже багато доброго зробив для нас… Шкода, що його нині немає поруч…

Незламний дух попри поранення

У 2016 році Володимир Ковальський під час виконання бойового завдання підірвався на міні та втратив обидві ноги. Його дружина в цей час була вагітна, на восьмому місяці.

Але любов Захисника до життя та Батьківщини була настільки сильною, що вже до пологів дружини він став на тимчасові протези.

Попри важке поранення, Володимир не зупинився – активно займався громадською діяльністю та представляв Україну як спортсмен на «Іграх Героїв».

Оборона Бучі та останній бій

Ми хотіли жити далі й насолоджуватись життям, але у долі свої закони. Війна розділила життя на «до» та «після». Володимир говорив мені, що «не потрібно боятися того, що має бути. Слід приймати життя таким, яким воно є і йти далі, − згадує дружина.

На початку повномасштабного вторгнення росії 24 лютого 2022 року Володимир не став чекати, поки окупанти зайдуть в його місто. І добровольцем приєднався до «Бучанської варти». Уже 27 лютого разом із побратимами він вступив у бій на перехресті вулиць Нове шосе та Вокзальна. Підрозділ Ковальського знищив дві російські БМД та значну кількість окупантів.

Я був разом із Володимиром останні 12 годин його життя. Якраз тієї миті розбили колону 95-ї бригади. Хлопці отримали доступ до зброї, РПГ та протитанкових засобів. Тоді я з ним і познайомився  − із статним воїном із позивним «Інженер». Він був офіцером із досвідом. Лише потім я дізнався, що він на протезах. Я пам’ятаю, як запитав: «Друже, як ти будеш воювати?» На що він відповів: «Усе добре, я вправний, я тренувався, − згадує побратим Василь із Бучі.

Він був одним із перших, хто поліг у бою за Бучу. Володимир загинув, прикриваючи відхід своїх товаришів.

Вшанування пам’яті

У травні 2022 року Ковальському присвоєно звання Почесного громадянина Бучі (посмертно). У квітні 2023-го в місті перейменували частину вулиці Пушкінська на його честь, а у серпні 2024 року на фасаді будинку, де він проживав, відкрили меморіальну дошку.

Нагороди та визнання

За життя і після загибелі Володимир Ковальський був відзначений низкою державних та місцевих нагород, серед яких:

• відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»;
• «Орден добровольця»;
• медаль «За заслуги перед містом Буча».

Читайте також:

«Замінували» тисячу об’єктів, власникам яких пропонують відкупитися криптою  

Боєць РДК «Трумен» хотів воювати за Україну із 12 років

Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”