Під час дебютного перегляду фільму відома режисерка ледь не втратила свідомість

Цьогоріч, у рік 160-річчя Михайла Коцюбинського, виповнюється ювілейна дата однієї дуже важливої і, не треба страхатися цього, вікопомної як у творчості Михайла Михайловича, так і всієї культури України, події. Що там говорити, якби грузинський вірменин з українським серцем та душею Сергій Параджанов не зняв би «Тіні забутих предків», то і значення цього твору, як і ім’я його творця – Михайла Коцюбинського – не були б такими помітними у світовій культурі.

Ви не повірите, але примірник часопису, який я насмілився цитувати й презентувати широкому колу читачів, отримав у бібліотеці-філії №1 «Вінницької міської центральної бібліотечної системи», яка… знаходиться у Вінниці – на вулиці Михайла Коцюбинського. Ба, більше – вона знаходиться поруч з пам’ятником Михайлові Михайловичу (в 48 метрах!) та напроти «Літературно-меморіального музею Михайла Коцюбинського» (в 62-х метрах!)

Отже, Михайло Коцюбинський та Сергій Параджанов, «Тіні забутих предків»… 60 років тому… Як це було.

«Так починався тріумф» (частина 2)

 (журнал «КіноТеатр» №5(133) – 2017, Лариса Брюховецька, продовження – початок тут)

… Єдиною жінкою, яка взяла участь в обговоренні, була режисерка Суламіф Цибульник (на той час – постановниця фільмів «Хлопчики» та «У мертвій петлі»). Вона зізналась, що, на відміну від чоловіків, не може чітко сформулювати оцінок, але сила впливу фільму була такою, що вона, дивлячись його, ледь не втрачала свідомість: «Мені здавалось, що якщо ще трошки триватиме корчма або весілля, я втрачу свідомість», Віктор Іванов (поставив фільми «Олекса Довбуш» та «За двома зайцями»), навпаки, – людина чітких та точних формулювань: «Твір – винятковий за своєю характерною оригінальністю і несподіваністю». Разом із тим, Віктор Іванов висловився про фільм найкритичніше – в сенсі його концепції, але про це – згодом. Однак наприкінці виступу визнав: «У мене на душі все-таки свято від таланту, від майстерності. У нас величезна спрага до цього, і я зараз повністю випив з джерела мистецтва».

Про високу насолоду говорив і письменник та сценарист Костянтин Кудієвський, котрий, до речі, пожартував, що якби оце вони були на Запорізькій Січі, то на радощах викотили б діжку горілки: «Коли я дивився цю картину, я просто насолоджувався». Конкретніше сказав Сигізмунд Навроцький (поставив фільми «Зигмунд Колосовський» (у співавторстві), «Богатир іде в Марто», «Круті сходи», «Люди моєї долі»), підкресливши новаторство «Тіней…», де поєднано земне і поетичне: «За всю історію радянської кінематографії я не бачив такого твору, такої глибини пізнання матеріалу, такої глибини відчуття фактури речі, аж до моху. Це робить річ настільки заземленою при неймовірних поетичних злетах, що не розумієш, як це виходить». «Матеріал вражає, матеріал впливає на емоції, матеріал цікавий у всіх своїх компонентах», – це слова Василя Цвіркунова. Зауважимо: він сказав «матеріал», а не фільм…

Олександр МАЗАН, спеціально для «СічНьюз»,
за матеріалами «КіноТеатр» №5(133)-2017, 26 липня 2024 року