“Хотіла зробити аборт” – втратила чоловіка під час третьої вагітності

Війна в Україні щодня забирає життя найкращих синів та дочок. Кожна історія втрати – це невимовний біль, але водночас і свідчення незламної сили духу українського народу. Сьогодні “СічНьюз” розповість історію Оксани Литвинюк, яка втратила чоловіка під час третьої вагітності, але знайшла в собі сили жити далі заради дітей.

Оксана та Павло познайомилися в соцмережі.  Спочатку дівчина навіть не вірила у серйозність стосунків, адже закохані жили далеко один від одного. Він – на Волині, вона – на Хмельниччині. Але кохання виявилося сильнішим за відстань. Дев’ятого січня 2016 року Павло приїхав до Оксани з Польщі, і відтоді вони були нерозлучні. 16 жовтня того ж року пара одружилася.

У молодих народилися дві чудові дівчинки. Здавалося, ніщо не могло порушити щастя пари. Проте почалася повномасштабна війна, яка зруйнувала всі плани та мрії.

“Це мій обов’язок”

24 лютого ми прокинулися від дзвінка свекрухи, яка сказала, що почалася війна. Чоловік одразу ввімкнув телевізор. Він мене заспокоював. Казав, що все буде добре, що сторони домовляться, і це ненадовго, – згадує Оксана.

Проте дива не сталося. Через тиждень Павло отримав повістку.

Я плакала, благала його не йти на війну. Павло казав, що не збирається ховатися. Що це його обов’язок, і він хоче щось змінити, – розповідає жінка.

Павло пройшов багато гарячих точок: Миколаївську та Харківську області, Куп’янський напрямок. Пережив важке поранення та місяць реабілітації, а потім знову повернувся на фронт.

10 липня 2023 року чоловік приїхав у відпустку, а 21 липня знову назад, на фронт. А 28 липня Оксана дізналася, що вагітна втретє.

Третя дитинка стала для пари несподіванкою, адже Оксана пила протизаплідні.

Я одразу зателефонувала чоловікові. Для нього це також був шок. Він хвилювався за мене, але зрадів, що стане татком втретє, – розповідає жінка.

Останнє прощання

30 липня військовим повідомили, що на Куп’янському напрямку проривалися росіяни, і потрібно підкріплення. Павло виїхав на завдання.

Він зателефонував мені по відео і сказав: “Бережи себе і нашого маленького “клубочка”. Все буде добре. Я вийду з позицій і буду говорити з командиром, щоб перевестися в більш безпечне місце, – згадує Оксана.

Четвертого серпня військові разом із Павлом мали вийти зі своїх позицій. А напередодні ввечері в жінки почав боліти живіт.

Я читала новини і бачила, що там все важко. Думала, що перехвилювалася. І вирішила четвертого серпня зранку поїхати на УЗД, щоб перевірити, чи все добре з дитинкою, – пригадує жінка.

На щастя, все обійшлося, з дитинкою все було добре. Того ж дня до Оксани зайшла  в гості сестра чоловіка, вся заплакана.

Коли ми вийшли на вулицю, я одразу почала відганяти від себе погані думки. Але сестра повідомила, що чоловік загинув, – зі сльозами розповідає Оксана.

“Хотіла зробити аборт”

Коли жінка почала приходити до тями і усвідомлювати, що відбувається, одразу захотіла зробити аборт.

У мене почав дуже боліти живіт. Перша думка була – я зроблю аборт. Не через те, що не хотіла цю дитину чи я її не любила. А тому, що хвилювалася, що можу дати сама дітям. Бути мати-одиночкою важко фінансово, морально і фізично, – пригадує Оксана.

Проте події, які трапилися потім, кардинально змінили її плани.

П’ятого серпня в мене почалася внутрішня кровотеча. Я поїхала в лікарню. На УЗД сказали, що в мене гематома, бо втратила свідомість і невдало впала. Коли приклали датчик, і вперше прослухалося серцебиття дитинки, я його відчула. Тоді зрозуміла, що не можу її вбити, – зі сльозами розповідає Оксана.

Народження Павла Павловича

Жінка каже, що серце чоловіка зупинилося, а це, дитяче, билося. І тоді вона благала лікарів врятувати дитину. Шансів було мало, серцебиття слабеньке, але все обійшлося. Жінка народила здорового хлопчика Павла Павловича.

Вагітність проходила важко. В той же час тіло чоловіка з передової забрати не могли.

Я весь час жила в очікуванні, що в будь-який момент його привезуть. І коли був десь п’ятий-шостий місяць вагітності, я просила в Бога, щоб це було не зараз. Бо розуміла, що це небезпека для сина, – згадує Оксана.

Так і сталося. Адже розумні рідні чоловіка приховали перший ДНК-тест. Після пологів підтвердили ще два ДНК. Поховали Павла 14 жовтня 2024 року.

“Живу заради дітей”

Оксана знайшла в собі сили жити далі. Вона звернулася за допомогою до психологів. Щоб отримати поради, як пояснити дітям втрату батька і водночас не втратити саму себе.

Я довго працювала з спеціалістами, це було важко. Але боялася, що діти дізнаються про нашу трагедію від когось іншого. Тому сіла і напряму почала говорити зі старшою дочкою, яка була дуже прив’язана до батька, про його загибель. Казала, що у неї є я, і я завжди допоможу і підтримаю. Що дочка повинна прожити ці емоції, а не тримати в собі, – розповідає Оксана.

Жінка додає, що психологи рекомендували перекривати негативні емоції позитивними, гуляти, відвідувати нові місця, поїхати кудись. За словами жінки, її життя продовжується завдяки дітям та підтримці рідних та близьких.

Я розумію: якщо не дам своїм дітям любов та турботу, то її ніхто не дасть. Я тримаюсь заради них, щоб дати їм все найкраще, – зі сльозами розповідає Оксана.

Сьогодні жінка надихає своїм прикладом. Вона закликає не нехтувати допомогою фахівців і знаходити сили йти вперед навіть у найтемніші моменти свого життя.

Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”