Справжня історія смерті скульптора Тараса Шевченка, який без вагань став до лав ЗСУ

Дев’ятого березня, у день народження великого українського поета, стало відомо про смерть ще одного Тараса Шевченка – талановитого скульптора та мужнього воїна, який став на захист України з перших днів повномасштабного вторгнення.

Серйозні проблеми зі здоров’ям

Перші повідомлення про загибель воїна миттєво облетіли соціальні мережі та засоби масової інформації, представляючи його як героя, що віддав своє життя на полі бою. Проте, як стало відомо з публікації «Громадського телебачення», реальність смерті Тараса Шевченка виявилася значно складнішою.

До початку повномасштабної війни Тарас Шевченко був відомий як скульптор, людина, яка цінувала мир та творчість. Однак, зіткнувшись із жорстокою агресією, він без вагань став до лав ЗСУ. Це рішення стало нелегким для нього, адже, за словами рідних, раніше він був прихильником «миру без кордонів».

Вже незабаром після початку служби у Тараса почали проявлятися серйозні проблеми зі здоров’ям. Мати згадувала про тремтячі руки сина, пов’язуючи це з його глибоким переживанням несправедливості війни. Додатковим стресом стали складнощі у відносинах з командуванням, яке, за її словами, ставилося до нього упереджено через відмову виконувати особисті доручення.

Служба в морській піхоті

Служба в морській піхоті принесла нові випробування. Під час навчань у Польщі у Тараса почала розвиватися грижа шийного відділу хребта, що призводило до втрати свідомості. Повернувшись до частини, він неодноразово просив про направлення на медичний огляд. Але стикався з байдужістю медичного персоналу, який ігнорував скарги, вважаючи їх несерйозними. Лише після втручання родичів Тарасу вдалося пройти військово-лікарську комісію, яка підтвердила проблеми з шиєю та визнала його непридатним до служби в морській піхоті.

Згодом він перевівся до третього рекрутингового центру ВМС. Але наприкінці 2023 року Тараса Шевченка знову відправили ближче до лінії фронту. Саме тоді у хлопця стався перший епізод панічної атаки, після чого було діагностовано порушення кровообігу в мозку. Попри серйозність стану, повного звільнення з армії він так і не отримав.

Пішов у СЗЧ

Цього літа військова частина направила Тараса до психіатричної лікарні, де він провів два тижні. Однак лікування не принесло бажаного полегшення. Коли стало відомо про майбутнє перекидання його підрозділу до бригади, що воювала у Кринках на Херсонщині – одній з найгарячіших точок фронту – Тарас прийняв відчайдушне рішення самовільно залишити частину (СЗЧ) у пошуках необхідної медичної допомоги.

Родина підтримала його у цьому рішенні, допомагаючи з орендою квартири в Одесі. Оскільки Тарас боявся повертатися додому через можливі проблеми на блокпостах. Мати регулярно приїжджала до нього, супроводжувала на прийоми до лікарів, намагаючись допомогти синові подолати наслідки війни.

На жаль, боротьба за життя виявилася нерівною. Дев’ятого березня, чекаючи на приїзд матері, у Тараса стався черговий напад, який виявився фатальним.

-Поки чекали на „швидку“… Організм не витримав. Медики сказали, що це була моментальна смерть, – з болем розповів його батько Олександр.

Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”