Від «морського вовка» до капелана: боєць знайшов віру на передовій

Сергій, який пройшов шлях від військового моряка та інженера до капелана піхотного батальйону, раніше ніколи не уявляв себе священником. Та й віруючим себе не вважав. Дев’ять років він прослужив на флоті, тож справжнього «морського вовка» важко було здивувати. У лавах 128-ї бригади «Дике Поле» Сергій отримав позивний «Моряк».

«Бачиш, молитва допомогла»

До 232-го стрілецького батальйону він приєднався в березні 2022 року, коли йому було майже 57 років. Військовий досвід чоловік здобув ще у 1980-х, а після флотської служби працював головним інженером будівельного управління. З огляду на вік і досвід Сергія призначили сержантом стрілецької роти. Саме перебування на передовій поступово змінило його світогляд і привело до віри.

Коли ти на передньому краї під обстрілами, питання престижних автомобілів і кількості поверхів у будинку відходять на другий план. Війна кардинально змінює пріоритети. Починаєш розуміти, що набагато важливіше те, що маєш усередині себе, – розповідає Сергій.

Подію, яка стала переломним моментом у його ставленні до релігії, він пам’ятає досі. Тоді військовий перебував у траншеї серед посадки разом із побратимом Мішанею – досвідченим розвідником, якого поважали й вважали наставником у підрозділі. Раптом вони почули російський вертоліт, який заходив на бойовий курс, щоб обстріляти позиції вздовж окопу. Ситуація була критичною, а шанси врятуватися – примарними.

Мішаня запропонував помолитися. А я після дев’яти років на флоті й трьох десятиліть у будівництві не знав навіть відповідних слів. Тому він почав читати молитву. Одну-єдину, яку пам’ятав, – каже Моряк. – Вертоліт відкрив вогонь, але, схоже, у нього щось заклинило. Він не використав увесь боєкомплект і розвернувся. Посадку викосило приблизно за 30 метрів від нас.

Минуло кілька хвилин – і з’явився другий вертоліт. Всі притиснулися до землі.

Я, мабуть, від страху став маленьким, як кошеня. Вертоліт наблизився й випустив увесь боєзапас, знищивши близько трьохсот метрів посадки. Але цього разу обстріл пройшов приблизно за тридцять метрів позаду нас. Мішаня подивився на мене й сказав: “Бачиш, молитва допомогла”. І в ту мить у мені ніби щось перемкнулося,- продовжує Сергій.

Став капеланом батальйону

Майже два роки він виконував обов’язки бойового сержанта. Одним із завдань «Моряка» було супроводжувати військовослужбовців поповнення на позиції. Під час повернення після чергового такого виходу чоловік потрапив під потужний обстріл.

Там і стрибав, як джейран, і котився колобком, і повз, як вуж. Під час цих маневрів зламав ногу в коліні. Вибратися звідти вдалося насилу. Після цього я вже не міг повноцінно виконувати обов’язки головного сержанта роти. Адже ця посада передбачає постійну роботу з підлеглими, участь у навчаннях і виконання бойових завдань безпосередньо на передовій, – пояснює він.

Згодом Сергію запропонували стати помічником капелана. Ця пропозиція відкрила перед ним зовсім нову дорогу. Чоловік вступив до духовної семінарії, а через рік був висвячений на священика. Так колишній скептик став капеланом батальйону, допомагаючи військовим знаходити внутрішню опору в умовах війни.

У 60-річному віці Сергій залишив військову службу. Після реорганізації бригади його посаду скоротили. Однак на цьому його служіння людям не завершилося. Нині він служить у храмі в Орлівщині, а також допомагає пацієнтам лікарні в місті Самар.

Погода, пора року чи інші обставини не стають приводом відмовитися від цієї місії. Колись у небезпечній посадці Сергієві вистачило однієї молитви побратима, щоб по-іншому поглянути на життя. Тепер він сам підтримує тих, хто опинився у скруті, переживає страх, біль або невизначеність.

Читайте також:

Росіяни вбили 13-річну Аріну з Вінниччини: що відомо про дівчинку

Тварин вивезли з Олешок, але господарі їх досі не забрали

Фелікс ЖАНІН, за матеріалами 128-ї бригади