Врятував пораненого побратима і протримався з ним без підтримки сім діб
Коли на позиції закінчилася вода, Дмитро разом із товаришем вирушили через річку. Здавалося, звичайне, побутове завдання – перебігти до найближчого колодязя, набрати баклажки й повернутися назад. Але ця дорога по воду перетворилася на найдовші й найважчі сім днів у їхньому житті.
Перше поранення і СЗЧ
До війни Дмитро працював на будівництві – утеплював будинки, виконував фасадні та оздоблювальні роботи. З початком повномасштабного вторгнення добровільно став до лав ТрО. Згодом пройшов вишколи та перевівся до штурмового підрозділу, де дістав перше поранення.
Його шлях у війську мав і складніший період. Майже рік Дмитро перебував поза службою після самовільного залишення частини.
Проте в цивільному житті він так і не міг залишитися, коли триває жахлива війна. Зрештою сам вирішив повернутися. Цього разу до 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле».
Невдовзі це рішення пройшло найважчу перевірку. Під час звичайного походу по воду побратим наступає на міну «Пелюстка». Лунає вибух.
Я відразу відчув страх, руки трусилися, сльози були… Але треба було рятувати, – згадує Дмитро. – Одразу закинув його на плече й затягнув назад у бліндаж. Наклав турнікет нижче коліна, зв’язався з командуванням. За порадою медиків додав ще один.
Першу допомогу Дмитро надавав і раніше, але вперше від кожної його дії залежало життя бійця з таким важким ушкодженням.
Ворожі дрони та артилерія не давали підійти жодній техніці – евакуація виявилася неможливою. Дмитро цілодобово стежив за станом товариша, перевіряв джгути, зупиняв кровотечу й постійно говорив із ним, не даючи згаснути.
Врятований часто телефонує
Вони протрималися на точці сім діб. На сьому добу, коли з’явилося коротке «вікно», на допомогу прийшов ще один побратим – з іншої позиції. Разом вони поклали пораненого на пластикові ноші й понад два кілометри несли його до місця зустрічі з квадроциклами, які й доправили бійця до лікарів.
Лише тоді, передавши побратима медикам, Дмитро вперше за всі ці дні полегшено видихнув і повністю заспокоївся – той був у надійних руках.
Сьогодні вони продовжують спілкуватися. Врятований проходить лікування й часто телефонує Дмитру з подякою за те, що той не залишив його в найважчий момент.
На війні людина поруч – це більше, ніж побратим. Він стає ріднішим за багатьох інших, бо саме від нього дуже часто залежить твоє життя, – підсумовує Дмитро.
Читайте також:
2500 пострілів на «Богдані» за місяць: історія водія САУ із позивним «Google»
Вінниця прощається із двома Героями, які загинули ще у 2024 році
Фелікс ЖАНІН, за матеріалами бригади «Дике поле»
