«Витязь» з Вінниччини нищив ворога з артилерії, а нині вражає окупантів дронами
Усього за десять метрів до ворожої позиції перед ним розірвалася міна. Вибух, дим і майже повна тиша. Здавалося, що обличчя більше немає: тіло посікли осколки, втрачено половину зубів. Попереду були виснажливі 13 годин під безперервним вогнем в очікуванні евакуації. Але вінничанин вистояв – і згодом повернувся до служби. Сьогодні головний сержант підрозділу БпЛА «Кречет-1» вінницького полку Національної гвардії України впевнено говорить:
Я розумію, куди йду, що маю робити і чому саме тут потрібен.
У війську – із 18 років
Гвардійцю з позивним «Витязь» – 32 роки. Свій шлях у війську він почав у 18 років зі строкової служби. Після демобілізації швидко усвідомив: його місце саме тут. І в армії довів, що його позивний – не випадковість.
Служба дає стабільність, дисципліну, справжнє братерство і можливість постійно розвиватися. Тому у 2016 році я підписав контракт. Шукав себе, навчався, змінював підрозділи й посади, – згадує він.
Особливо врізалася в пам’ять оборона Авдіївки під час АТО. У люті морози, разом із побратимами, вінничанин стримував атаки противника.
Було мінус 25, і цей мій перший бойовий досвід. Я був навідником САУ «Акація». Це складна робота, бо треба враховувати безліч факторів. Недарма артилеристів називають «богами війни», – каже «Витязь».
Працювали здебільшого вночі, завдаючи ударів по ворогу, а під ранок змінювали позиції.
Пам’ятаю, як після одного виїзду нас накрив вогонь. Ми стрибнули на броню і на повній швидкості рвонули полями. Мороз, тряска – мене буквально підкидало в повітря. Побратим поруч прикривав мою голову руками від гілок. Дивом утримався, – ділиться він.
Коли дісталися безпечного місця, усі вибухнули сміхом.
Адреналін зашкалював. Ми були щасливі просто тому, що вижили, – згадує військовий.
Одружився і наступного дня повернувся на службу
Після завершення контракту «Витязь» спробував жити цивільним життям, працював слюсарем. Але повномасштабне вторгнення змінило все. 25 лютого 2022 року вінничанин одружився, а вже наступного дня повернувся до війська (разом із товаришем). У Нацгвардії пройшов інтенсивну підготовку.
Нас готували дуже серйозно: штурми, тактика, медицина, постійні стрільби. Навантаження були на межі. Але це потрібно, щоб вижити, – каже він.
У вересні 2023-го вінничанин уже командував відділенням на Запорізькому напрямку.
Ми сім кілометрів йшли пішки під обстрілами, щоб дістатися до позиції. Коли залишалися лічені метри, почався бій. Я зайняв укриття. Потім – мінометний обстріл. Одна міна вибухнула прямо переді мною. Побратим надав допомогу, і ми почали відходити, – розповідає він.
Евакуацію довелося чекати 13 годин під щільним вогнем.
Побратими несли мене на ношах два кілометри. Потім ще була небезпечна переправа. Але мене витягли, – каже нацгвардієць.
Рік лікування
Попереду був рік лікування: кілька міст, госпіталі, операції. Це не зламало вінничанина, і він повернувся у стрій.
Спочатку служив у тилу, але відчував: маю бути там, де триває бій. Коли з’явився підрозділ дронів, одразу долучився. На початку було дуже важко – навіть хотів здатися. Але витримав і навчився, — згадує він.
Тепер вінничанин професійно працює з бойовими дронами.
Коли піднімаєш дрон із бойовим зарядом, розумієш – від тебе залежить дуже багато. Це відповідальність за побратимів і результат, – каже «Витязь».
Сьогодні він – головний сержант підрозділу «Кречет-1» і впевнений, що знайшов своє місце. Його головна опора – родина: дружина і троє дітей.
Молодшому сину три роки, доньці – чотирнадцять, старший уже в дев’ятому класі. Я живу заради них. Пообіцяв дружині завжди повертатися і тримаю слово, – говорить він.
Осколки в тілі досі нагадують про поранення, але відповідальність перед родиною і країною дає сили рухатися далі. «Витязь» переконаний: служба – це можливість знайти себе і гідно захищати Україну.
Читайте також:
Боявся воювати разом із сином: чому батько трьох дітей обрав шлях воїна
Після того, що побачив у Бучі, повернення до мирного життя стало неможливим
Фелікс ЖАНІН, за матеріалами вінницького полку Нацгвардії України
