19-річний хлопець, який перетворив відвагу на зброю

Йому було лише 19. Добрі очі, невтомна усмішка й дивовижна сила духу супроводжували його з раннього дитинства. Історію Даніїла Коваля, військового з позивним Балу, для «СічНьюз» розповіла його мама Лілія.

Змалечку він був дуже слухняним і охайним хлопчиком, мав багато друзів та подруг.  Але в 2012 році в нього виявили порок серця, – згадує пані Лілія.

У шість років Даніїлу довелося пережити найтяжчу операцію в Інституті Амосова в Києві.

Я безмежно дякую професорам, які врятували моєму синові життя. Вони подарували йому другий шанс, і мій син цінував його щохвилини,- каже мати.

Попри медичні обмеження – лікарі заборонили спорт до 16 років і він ріс надзвичайно добродушним і чуйним.

Він любив усім допомагати. Казав: «Мама, ми наші справи зробимо пізніше, але моєму другу треба поміч». За це його й пам’ятають: за лагідну усмішку і його вчинки.- пригадує мати.

Як і багатьом дітям після таких втручань, йому заборонили спорт до 16 років. Попри це, він ріс добрим, чуйним і відкритим.

Він любив усім допомагати. Казав: «Мама, ми наші справи зробимо пізніше, але моєму другу треба поміч». За це його й пам’ятають: за лагідну усмішку і його вчинки,- пригадує мати.

Після 16, коли заборону зняли, Даніїл, тепер уже високий і красивий хлопець, намагався «перепробувати весь спорт». Він захопився боксом, качався, стежив за здоров’ям і намагався уникати людей, які вживають алкоголь.

У 2023 році юнак закінчив Тиврівський ліцей. Спершу його нестримно тягнуло до техніки – він міг забути про їжу, ремонтуючи машини чи мотоцикли друзів. Але події в житті змінила його шлях. Після того, як його друга несправедливо засудили, він вирішив стати на захист правди і вступив до Вінницького державного педагогічного університету імені Коцюбинського на юриста.

Вибір серця: «Скільки гранат із собою брати?»

Війну Даніїл зустрів, уже маючи волонтерський досвід – ще з 10 класу вони з друзями збирали й відправляли допомогу на фронт. Але події повномасштабного вторгнення, особливо загибель дітей, не давали йому спокою.

Він приїхав додому і дуже змінився. Нічого не сказавши мені, почав оббивати пороги військкоматів». Йому, 18-річному студенту, спочатку відмовляли, але його наполегливість перемогла. Він взяв академічну відпустку і поїхав на навчання у Житомир, – згадує пані Лілія.

Про свій задум Даніїл розповів лише за день до виїзду. Йому було 18.

Мати благала сина не йти на війну, стояла в дверях і не відпускала. А він сказав: «Мамо, хто крім мене захистить дітей і людські життя?».

Хлопець мріяв служити у 95 десантно-штурмовій бригаді. І його задум здійснився.

Одного дня він зателефонував мамі та з радістю розповів, що його забирають у «легендарну 95».

Спогади командира

В армії Даниїл, зі своїм позивним «Балу», швидко став одним з найцінніших бійців для свого підрозділу та командира, позивний якого також Балу (або Панда).

Це хлопчик, з яким я знайшов спільну мову з першого погляду. Даніїл ніколи не ставив зайвих питань. Цей хлопчик, якому було лише 18 років, ніколи не запитав у мене: «Чому?», «На скільки?», «Коли я повернусь?». Він питав тільки, скільки гранат із собою брати», –  розповідає командир.

За короткий час служби він став старшим на своїй бойовій позиції і приймав складні рішення безпосередньо на полі бою. Свою ефективність довів у боях на Курщині.

Одного разу він мені написав: «Командир, я тільки що вбив двох орків і одного поранив. Командир, я дуже радий, що в мене все добре виходить», — згадує він. Командир йому відповів, що пишається ним та назвав його справжнім бойцем. Це було в Малій Локні Курської області рф.

Герой, що відмовився від реабілітації

Під час одного з бойових завдань ворог завдав сильного удару по позиції, де був Балу. Він отримав осколкові поранення, але навіть перемотаний і з уламками в тілі, брав безпосередню участь в евакуації тяжкопоранених.

Перше, що він запитав у командира: «Коли я зможу повернутися?»

Балу відмовився від 30 діб реабілітації. Повернувся до підрозділу, і тиждень, поки сам себе перев’язував, навчав менш досвідчених бійців і поліпшував свої навички.

Балу – це не просто військовий, це для мене особисто Герой України мінімум, що можна описати той вогонь, що горів в його очах при обов’язку боронити країну від ворога. Він був не просто талановитим пілотом, він був професіоналом,- згадує командир.

Коли «Балушка» героїчно загинув у 19 років, плакав не тільки його підрозділ. Плакали навіть заступники командира бригади, які перетиналися з ним по роботі. Адже він встиг знищити дуже багато ворогів.

Це втрата не на рівні бригади, а на рівні країни, на рівні майбутнього, – підсумовує командир.

За свої бойові заслуги був нагороджений орденом III ступеня «За мужність» (посмертно).

Мати, командир, друзі та побратими Балу просять присвоїти йому почесне звання Героя України. Юний захисник віддав життя за свободу своєї країни — і для них це найменше, що держава може зробити для його пам’яті. Підтримати петицію можна тут.

Читайте також:

Історія першого мирного жителя вбитого росією у 2014-му році

Історія Максима Устименка, який врятував село, відвівши підбитий F-16

Яна ТИХОЛАЗ, «СічНьюз»