Психологиня-переселенка із Бердянська лікує душі казками та іграшками

Світлана Омельницька – психологиня, арттерапевтка, казкотерапевтка, авторка книг терапевтичних казок – вже майже три роки мешкає у Вінниці. Вона з родиною – вимушені переселенці, що покинули рідний сонячний Бердянськ, не бажаючи жити в окупації. Війна змінила життя, забрала домівку, з’явилися нові виклики.

Тепер відкриваються незвідані горизонти, що часто даються дуже нелегко в новому місті. Але Світлана постійно вчиться та розвивається, щодня допомагає людям знайти та пізнати себе. Один із її проєктів – кімната терапевтичної іграшки “Toy Therapy Room”.

Перша на Вінниччині

Пані Світлана стала справжньою амбасадоркою напрямку терапевтичної іграшки на Вінниччині, а на сьогодні є його координаторкою по Україні. Хоча зізналася: насправді дуже здивувалася, що в нашій області досі не було “Toy Therapy Room”. Адже по Україні вже працює 70 таких кімнат. Сьогодні на Вінниччині діє дві іграшкотерапевтичні кімнати в обласному центрі та одна – у Жмеринці.

Психологиня розповіла сайту «СічНьюз», як вона із родиною переїхала з окупованої частини Запоріжжя і розпочала життя у Вінниці з нової сторінки.

За першою освітою Світлана Омельницька – вчителька початкових класів, а за другою – практичний психолог. І вже понад десять років жінка займається арттерапією, в якій окремий напрямок займає казкотерапія. Вона є авторкою книг терапевтичних казок. До війни вела онлайн-курси, тренінги, майстерки, була спікеркою багатьох міжнародних конференцій, семінарів, допомагала (в більшості дорослим) змінювати життя на краще через роботу з метафорою, з казками.

– Коли розпочалася війна, ми вирішили, що не хочемо жити постійно під прицілом в тих умовах, в які потрапили в окупації. Ми не одразу потрапили у Вінницю. Виїхали з рідного Бердянська до родичів: спочатку – у Дніпропетровську область, потім – на Тернопільщину, – згадує пані Світлана. – Я забрала батьків, жили в одній кімнаті. Це було дуже складно. Син, невістка та онук відразу поїхали до Вінниці, тут друзі знайшли їм житло. Діти нам запропонували переїхати поближче до них, тим більше, що є ще маленький онук. Це було влітку 2022 року.

Працювала у волонтерських проєктах

По приїзді до Вінниці Світлана почала шукати свою спільноту, пробувала влаштуватися на роботу, за якою скучила за місяці переселенського життя:

– Коли ми виїжджали, я не взяла навіть робочий ноутбук із собою, оскільки ми злякалися, що на блокпостах забиратимуть техніку. Дуже радію, що чоловік погодився взяти флешку з моїми напрацюваннями, з моєю роботою. У Вінниці почала шукати психологів, знайомилася з людьми. На початку було важко. Випадково зайшла почитати у Центральну бібліотеку для дітей та юнацтва (на проспекті Космонавтів) і потрапила у групу психологічної підтримки від ГО «Дівчата». Пішла як клієнтка, але згодом ми подружилися.

І відтоді Світлана з головою поринула у волонтерську роботу: спочатку від цієї громадської організації проводила різні арттерпевтичні і підтримуючі майстеркласи для дітей та дорослих. Потім познайомилася з членами ГО «Інноваційна ДІЯ», у них теж проводила заняття.

– Але весь цей час стежила за експерткою з артпсихології Вікторією Назаревич. Бачила, що вона з однодумцями створила  ГО “Генофонд нації”. Саме вони привезли в Україну ізраїльську методику хібукі-терапії. Дуже багато допомагали діткам на деокупованих територіях. Ми побачили, що іграшка дуже ефективно працює. І так народився проєкт Toy Therapy. Колеги його придумали, написали, почали впроваджувати на волонтерських засадах. Я давно загорілася цією ідеєю, а у Вінниці почала шукати кімнату для втілення проєкту: це було важко. Пізніше, в грудні 2023 року, завідувачка Центральної бібліотеки для дітей та юнацтва запропонувала у них зробити таку кімнату. Там почалася моя історія терапевтки “Toy Therapy Room”.

Відкрила свій кабінет

За допомогою до Світлани приходило чимало діток та дорослих. Але волонтерством не можна було оплатити за житло. Тим більше, що чоловік Світлани має інвалідність, а батьки уже пенсіонери. І психологиня знову задумалася про свою справу. Представники Товариства Червоного Хреста запропонували написати грант на відкриття власної справи, що Світлана і зробила. І все вийшло.

– Так із першого вересня 2024 року я відкрила свій кабінет на вулиці Соловйова, почала там працювати. Але один день на тиждень залишила на цей волонтерський проєкт з іграшкотерапії. Запрошую дітей та дорослих взаємодіяти з іграшкою, щоб допомогти собі зняти напругу, попрацювати зі своїми страхами, – каже вона.

У цій кімнаті, заповненій різноманітними м’якими іграшками-тваринками, відвідувачі через ігрові та арттерапевтичні техніки зможуть змінити психоемоційний стан і знайти собі м’якого помічника для проживання будь-яких стресових ситуацій.

Відвідувач обирає свою іграшку, з якою йде додому

Суть цього проєкту – створення саме терапевтичного простору. Іграшкова терапія як метод – давно відома. Її використовують у багатьох напрямках. Але тут суть в тому, щоб створити чарівний простір, який зцілює.

– Особливістю цієї методики є те, що у ході терапії кожен знаходить свого м’якого помічника, який так чи інакше стає перехідним об’єктом. З ним людина потім взаємодіє, відчуває підтримку, наче хтось і розуміє її. Відвідувач заходить – і бачить велику кількість іграшок на поличках. Вибираємо сюди іграшки відповідного розміру, їх розставляють на поличках за кольорами. Це лише іграшки-тваринки. За умовою проєкту їх має бути багато, не менше 300. Потім ми починаємо взаємодіяти з іграшкою, після чого дитина чи дорослий обирає собі помічника. Ми наділяємо його символізмом, силою. У всіх по-різному: комусь потрібен друг, хтось бажає звільнитися від своїх страхів. В кінці цю іграшку забирають, залишають собі, вдома можуть з нею взаємодіяти – навіть якщо просто дивитимуться на м’якого друга, – розповідає арттерапевтка.

І додає, що дуже радіє відгукам клієнтів:

– Наприклад, минулого року вибрала жінка маленького їжака. Казала, що це її захист, у неї все вийде. Ось через рік вона з цим їжаком приходить до мене, щоб поділитися радістю. Її  взяли на роботу, про яку вона мріяла! Мене така історія до мурашок проймає. Це ще одне підтвердження, що я все правильно у житті роблю, все це приносить користь людям.

Іграшкотерапія допомагає військовим

Проєкт розрахований на дорослих та дітей. Світлана зізнається, що більше сприймають таку методику діти, але з жінками також багато працює. Особливо з категорії ВПО. Однак і чоловікам корисно відкрити в душі внутрішню дитину:

– У нас по Україні є кімнати, які працюють суто з військовими, у клініках, де вони лікуються. Є кімнати, які працюють із паліативними хворими, з особливими дітками. Тобто з різними категоріями. А з військовими – просто неймовірні результати. Насправді іграшка все одно включить внутрішню дитину. Причому неважливо, це дорослий чоловік, чи жінка. У мене особисто був один випадок роботи у цьому проєкті з чоловіком. Приходять багато і переселенці, і просто вінничани. Хоча ми не розділяємо суто на ці категорії. Так чи інакше, але війна всіх нас торкнулася, всі ми потребуємо допомоги.

Кімната терапевтичної іграшки продовжить своє життя

Проєкт “Toy Therapy Room” – абсолютно волонтерський, ніхто його не фінансує. Світлана попросила в соцмережах поділитися іграшками. Їх насправді приносили дуже багато, цілими мішками. Усіх іграшкових друзів вона бережно пере, а двічі на тиждень – дезінфікує кварцовою  лампою.

Усі заняття з іграшкотерапії – безкоштовні для відвідувачів. Просять лише за можливості приносити будь-яку допомогу у вигляді матеріалів для творчості (повітряний пластилін, наліпки, блискітки, різні види паперу, клей ПВА, акварельний папір).

На жаль, через фінансову скруту з квітня пані Світлана змушена закрити свій кабінет по вулиці Соловйова. Але обіцяє, що продовжуватиме заняття у кімнаті терапевтичної іграшки “Toy Therapy Room” на попередньому місці, у бібліотеці на проспекті Космонавтів.

Оксана НІКІТІНА, «СічНьюз»

Читайте також

Як психологічно налаштуватися на змагання – поради експерта

ТОП-10 психологів, які допомагають впоратися зі стресом і страхом