Як матері недоношених дітей виживають під час війни без підтримки держави
Марта дізналася про вагітність у складний для сім’ї момент: її чоловік Зорян уже кілька місяців воював у районі Покровська, коли вона отримала новину про двійню. Вагітність розвивалася з ускладненнями, і на 33-му тижні Марта раптово опинилася в пологовому з передчасними родами. Чоловік не зміг бути поруч у важкі хвилини — він перебував на передовій і не мав ротацій, що унеможливило його повернення додому.
Так почалася її боротьба за життя Теодора і Даніеля — боротьба, в якій вона опинилася майже сам на сам із системою.
«Це реально виживання»: 26 днів у реанімації та самотність вдома
Хлопчики народилися з критично малою вагою — заледве по два кілограми. Їхній стан був важким: відсутність смоктального рефлексу, неможливість дихати самостійно.

У них була гіпоксія, відкрите овальне вікно в серці, гіпоксично-ішемічна енцефалопатія, респіраторний дистрес-синдром… Там цілий список діагнозів, — згадує Марта.
Перші 26 днів життя двійнята провели у відділенні постінтенсивної терапії. Вони жили в спеціальних боксах, під’єднані до апаратів штучного дихання, отримуючи їжу через зонд. Чоловіка Марти відпустили з фронту лише на тиждень, щоб побачити синів. Але найстрашніше почалося після виписки.
На фотографіях з Львівського перинатального центру Марта усміхається, але за кадром залишилася глибока післяпологова депресія, апатія та фізичне виснаження. Молоко зникло через стрес.
Я не висипалась, діти недоношені, чоловіка поруч немає. Я була без поняття, що робити, як їх доглядати. Треба було постійно звертатися до лікарів… Зараз вже легше, бо якось змирилась. Але це реально виживання, — зізнається жінка.
Зараз хлопчикам п’ять місяців. Вони потребують інтенсивної реабілітації, яка є безкоштовною до трьох років, але вимагає колосальних зусиль матері: постійні візити, огляди, ліки. Один із хлопчиків мав настільки низький гемоглобін, що стояло питання про переливання крові.

Бюрократичний абсурд: 860 гривень і довідка, якої не існує
Окрім медичних викликів, жінки стикаються з фінансовою прірвою та бюрократією. Марта отримує стандартну допомогу — 860 гривень на місяць на дитину. Спроба оформити додаткові виплати за догляд дітей з тяжкими перинатальними ускладненнями перетворилася на біг по колу.
Система виявилася не готовою допомагати:
- Сімейний лікар направила до невролога.
- Невролог заявила, що довідку мають видавати в державній лікарні, і не всі мають на це право.
- Лікарі розводили руками, не знаючи, хто саме має підписати документ.
- У мене просто немає можливості постійно їздити з дітьми й проходити мільйон цих кіл. Я більше цим й не цікавилась, — каже Марта.
Вона розуміє, що чоловіка не демобілізують через стан дітей, але відсутність механізму ротацій чи цільових відпусток для таких випадків заганяє родину в глухий кут. «Я не вивожу», — ця фраза стала буденністю для тисяч українських жінок.
Медичний фронт: «Ми ухвалили рішення нікуди не спускатись»
У Київському перинатальному центрі війна відчувається інакше. Тут немає вибухів, але є постійна боротьба за життя пацієнтів, вага яких іноді менша за пакет цукру.
Завідувачка відділення інтенсивної терапії Валерія Тишкевич показує своїх підопічних. Найменший пацієнт — хлопчик, народжений на 27-му тижні з вагою 860 грамів. Він лежить у кувезі, де підтримується температура та вологість 85%, імітуючи умови в утробі матері.
Лікарі розвінчують міфи: виходжування дитини вагою 500 грамів (22 тижні) — це не завжди історія успіху.
- Ймовірність смерті або глибокої інвалідності в таких випадках сягає 99%.
- Діти з вагою 1000 грамів (28 тижнів) мають значно кращі шанси.
Проте найстрашніший вибір лікарям доводиться робити під час повітряних тривог. Транспортування глибоко недоношеної дитини, підключеної до апаратів життєзабезпечення, в укриття — смертельно небезпечне.
На початку ми намагалися спускатися. Але це тільки погіршувало стан дітей… Ми повинні піднятись на п’ятий поверх, пробігти коридором, спуститися в укриття. Вона цього не переживе. Тому ми ухвалили рішення нікуди не спускатись і перебуваємо з ними тут. І так працюємо вже чотири роки, — розповідає Валерія Тишкевич.
Медики залишаються поруч із дітьми під загрозою ракетних ударів, стаючи живим щитом для немовлят.
Статистика війни: народжуваність падає, патології зростають
За офіційними даними МОЗ, кількість передчасно народжених дітей в Україні становить близько 6% (у 2024 році — понад 10 тисяч дітей). У спеціалізованих центрах цей показник вищий — до 10%.
Хоча відсоток передчасних пологів не зазнав різкого стрибка, лікарі б’ють на сполох через іншу тенденцію: різке зростання кількості важких патологій.
Заступник медичного директора Олег Маланчук пояснює:
- Загальна народжуваність впала на 20%, багато здорових жінок виїхали за кордон.
- Ті, хто народжує в Україні, перебувають у стані хронічного стресу.
- Збільшився вік перроділей (35+ років).
- Зросла кількість вад розвитку: проблеми з серцем, легенями, шлунково-кишковим трактом.
- Практично всі жінки переживають усі ці фактори одночасно. Це не точка неповернення, але це констатація факту. Кількість патологій “розчиниться”, коли народжуваність почне зростати, але зараз тенденція тривожна, — зазначає Маланчук.
Військовий погляд: «Ти ризикуєш життям, а діти ростуть без тебе»
Зорян, чоловік Марти, бачив своїх дітей лише 10 днів за рік. Перебуваючи на фронті, він відчуває безсилля.
Я не проти тут бути, виконувати бойові розпорядження. Але ніхто не може їх виконувати 200 днів поспіль. Для тих, хто реально потребує, варто було б передбачити хоча б якісь ротації. Ти тут ризикуєш життям, а там діти ростуть без тебе, усе без тебе, і ти нічим не можеш допомогти. Окрім як скинути гроші, — каже військовий.
Його слова підкреслюють прогалину в законодавстві та військовій структурі: відсутність гнучкості для бійців, чиї родини опинилися в критичній ситуації. Недоношені діти потребують не лише грошей, а й фізичної присутності батька, який міг би підмінити матір, дати їй поспати чи просто відвезти дитину на реабілітацію.
Читайте також:
Життя під окупацією: тортури, переслідування та втечі ЛГБТ-людей
У Чехії загинула 22-річна українка: тіло готують до повернення
Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”




