Сім діагнозів і чотири відмови: як лікарка вдочерила дитину всупереч системі

У кабінетах служб опіки її називали “надто молодою”, “одиначкою” та “необдуманою”. У медичних картках новонародженої дівчинки писали вироки: сім важких діагнозів, сепсис, недоношеність. Чотири пари потенційних усиновлювачів, дивлячись на ці папери, розверталися і йшли геть. Але 27-річна Марина Скорейко, лікарка-реабілітолог із Чернівців, бачила те, чого не помічали інші – дитину, яка чекала саме на неї.

Генетика милосердя

Щоб зрозуміти, чому молода та успішна лікарка вирішує стати мамою-одиначкою для дитини з реанімації, треба повернутися на десять років назад. Марина виросла в родині, де милосердя не було гаслом, а було щоденною рутиною.

Мама завжди виховувала мене у світлі того, що усиновлення – це абсолютна норма. Ми не просто говорили про це – ми жили цим. Разом переглядали фільми про сиріт, ходили в дитячі будинки, приносили допомогу. Для мене не було кордону між “своєю” та “чужою” дитиною, – згадує Марина.

Коли дівчині було 17 років, її батьки зробили крок, який остаточно визначив її життєвий шлях: вони забрали з дитячого будинку трьох братиків. Цей момент став для Марини точкою неповернення. Мрія, яка жевріла в ній змалечку, набула чітких контурів. Але був ще один чинник – глибоко особистий.

У підлітковому віці Марина пережила важку хворобу. Саме тоді, на межі болю та невідомості, вона дала собі та Богу обіцянку: якщо вона виживе, її життя матиме цінність для інших. Це визначило все: вибір професії лікарки-реабілітолога, опанування мови жестів (Марина є сертифікованим сурдоперекладачем) і пріоритет усиновлення над особистим життям.

Два роки “пекельних кіл”

Шлях до Емілії не був швидким. Марина провела два роки в постійній боротьбі з українською системою усиновлення. Для чиновників вона була “складною фігурою”: молода, незаміжня, з чіткими вимогами.

Марина шукала саме ромську дитину. Це був свідомий вибір, продиктований бажанням дати шанс тим, кого найчастіше оминають увагою через соціальні стереотипи. Також вона вірила в знаки – хотіла дитину, народжену в “цікаву” дату. Система ж відповідала сухими відмовами, посилаючись на те, що статус дитини ще не готовий, або що одинокій жінці буде занадто важко.

У нашій системі найгірше те, що поки дитина отримує юридичний статус на усиновлення, проходить два-три роки. Весь цей час малюки змушені жити в закладах, хоча закон дозволяє інше. Процедури настільки важкі, а ризики для чиновників такі лякаючі, що діти просто втрачають найкращий час для розвитку в сім’ї, – пояснює Марина.

02.02.2024: Дата, що стала долею

Емілія народилася на 32-му тижні. Передчасно. З вагою, яка ледь давала надію на життя. У пологовому будинку біологічна матір не приклала її до грудей. Жінка пішла на сьому добу, залишивши немовля в реанімації з важким сепсисом.

До Емілії приходили чотири пари. Кожна з них відкривала картку і бачила сім діагнозів. Кожна з них йшла. Коли Марина почула про дівчинку, народжену в магічну дату – 02.02.2024, – вона зрозуміла, що її запит до Всесвіту був почутий.

Я йшла в реанімацію не як пересічний відвідувач. Я йшла як лікарка. Коли я відкрила документи та побачила ці сім діагнозів, мій професійний досвід сказав мені інше. Багато з того, що пишуть у картках інтернатних дітей, – це наслідки дефіциту уваги або гіпердіагностика “про всяк випадок”. Я побачила потенціал там, де інші бачили інвалідність, – ділиться жінка.

Коли Марина вперше взяла її на руки, в реанімації серед пікання приладів, вона розплакалася. Це не був жаль.

Це було впізнавання. Відчуття, ніби ти загубила щось надзвичайно цінне, довгі роки шукала – і ось, нарешті, знайшла. Це були сльози полегшення: “Ти тут. Я тебе знайшла”, – з посмішкою пригадує Марина.

Перша ніч вдома

Емілії було три місяці, коли Марина нарешті змогла забрати її додому. Дитина, яка вже знала, що таке самотність інтернату, здивувала маму своєю спокійною рішучістю.

Першу ніч я майже не спала. Емілія була спокійна, але одразу дала зрозуміти: у ліжечку вона спати не буде. Вона вимагала близькості. Щойно я взяла її до себе в ліжко, вона миттєво заспокоїлася і проспала всю ніч. Найбільш трепетний момент був під ранок. Вона прокинулася, почала плакати, але почувши мій голос, просто лягла мені на руку і знову заснула. Вона усвідомила: тепер вона не сама. Навіть у три місяці дитина розуміє жах системи й солодкий смак безпеки, – поділилася Марина.

Професійний фах Марини став для дівчинки ключем до відновлення. Те, що система вважала хворобами, піддавалося корекції через правильну реабілітацію, масажі та, головне, материнське тепло. Сьогодні Емілія – активна дитина, яка подорожує з мамою, сміється і навіть не нагадує ту крихітку з сепсисом у кювезі.

Що далі

Марина Скорейко не приховує: тема біологічної матері – найскладніша. Проте вона вже прийняла рішення бути чесною.

Моя егоїстична частина хоче, щоб Емілія була тільки моєю. Але я буду казати правду. Жінка, яка її народила, – частина її ідентичності. Так буває, що діти народжуються у жінок, які не є їхніми справжніми мамами. Вони дають життя, але справжню маму дитині іноді доводиться шукати через нелегкий шлях, – розповіла жінка.  

Сьогодні Марина не зупиняється. Вона вже подала документи на друге вдочеріння. Її досвід став доказом того, що статус “одиначки” не є перешкодою, якщо є фаховість, віра та безумовна любов.

Я хочу, щоб діти швидше потрапляли в сім’ї. Кожна хвилина в системі – це вкрадене дитинство. Я пообіцяла Богу прожити життя, що має цінність. Зараз я бачу цю цінність щоранку, коли Емілія розплющує очі й усміхається мені,- ділиться Марина.

Як пройти шлях усиновлення в Україні

Якщо історія Марини Скорейко надихнула вас на створення родини для дитини, яка залишилася без піклування, ось основний алгоритм дій, актуальний на 2026 рік:

1. Перший крок: Консультація

Зверніться до Служби у справах дітей за місцем вашого проживання. Фахівці проведуть первинну бесіду, пояснять різницю між усиновленням, опікою та створенням прийомної сім’ї.

2. Подання документів через “Дію” або особисто

Зараз процес максимально цифровізований. Подати заяву на отримання статусу кандидата в усиновлювачі можна через портал “Дія” (послуга “Усиновлення: реєстрація кандидатом”). Вам знадобляться:

• Довідка про доходи (за останні шість місяців).
• Довідка про стан здоров’я (кожного з подружжя або заявника).
• Документ, що підтверджує право власності або користування житлом.
• Довідка про відсутність судимості.

3. Обов’язкове навчання

Всі кандидати мають пройти курс підготовки з питань виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Навчання проводять Регіональні центри соціальних служб. Це допоможе вам психологічно підготуватися до появи дитини та зрозуміти її потреби.

4. Отримання статусу кандидата

Після перевірки документів та обстеження житлових умов Служба видає висновок про можливість бути усиновлювачем. Ваші дані вносяться до Єдиного банку даних.

5. Знайомство з дитиною

Кандидати отримують доступ до інформації про дітей, які мають юридичний статус для усиновлення. Після ознайомлення з анкетою Служба видає направлення для особистого знайомства та встановлення контакту з дитиною.

6. Судове рішення

Усиновлення в Україні здійснюється виключно на підставі рішення суду. Після успішного знайомства готується пакет документів для подання позову до суду за місцем проживання дитини.

Гаряча лінія з питань усиновлення

Якщо у вас виникають додаткові питання, ви можете звернутися на урядову “гарячу лінію” за номером 15-45 або до Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей.

Читайте також:

Стоматологиня з Рівного, що била та душила малюків, відкрила власну клініку

Пологи за 20 хвилин до посадки: у США пуповину дитини перев’язали шнурком

Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”