Історія матері, яка розстріляла вбивцю та ґвалтівника своєї дитини прямо в суді
Шосте березня 1981 року. Зала окружного суду німецького міста Любек вщент заповнена репортерами, юристами та розгубленими глядачами. Триває третій день слухання справи, яка змусила здригнутися всю Західну Німеччину. На лаві підсудних – 35–річний м’ясник Клаус Грабовскі, обвинувачений у жорстокому вбивстві 7–річної Анни Бахмаєр.
Він сидить спиною до зали, поводячись зухвало та цинічно. Його адвокати щойно озвучили лінію захисту, яка шокувала присутніх: виявляється, це маленька дитина “провокувала” дорослого чоловіка.
У цей момент із третього ряду лав для публіки підводиться 30–річна жінка у світлому плащі. Це Маріанна Бахмаєр – матір убитої дівчинки. Охорона не обшукувала її на вході – нікому й на думку не спадало шукать загрозу в жінці, чиє серце розбите горем. Маріанна повільно дістає з кишені пістолет Beretta калібру 22. Вона витягує руки вперед і без жодного слова натискає на гачок.
Один за одним лунають вісім пострілів. Шість куль влучають Грабовскі в спину. Він падає на підлогу замертво. Маріанна опускає зброю, на залі суду повисає німа тиша, яка назавжди розділить історію німецького правосуддя на “до” та “після”.
Дитинство під знаком насильства та дві втратим
Щоб зрозуміти, що змусило Маріанну Бахмаєр стати катом для вбивці власної дитини, варто зазирнути в її минуле. Вся її біографія – це хроніка суцільного болю, зрад та відчайдушної боротьби за право бути щасливою.
Маріанна народилася третього червня 1950 року в місті Зарштедт. Її батько був колишнім офіцером Ваффен–СС, який після війни так і не зміг повернутися до нормального життя. Він страждав на важку форму алкоголізму, регулярно влаштовував удома погроми та жорстоко бив матір Маріанни на очах у дитини. Зрештою батьки розлучилися, але легше не стало. Новий вітчим виявився ще більш деспотичним. Через постійні конфлікти та бунтарський характер дівчини матір просто вигнала її з дому, коли тій заледве виповнилося 16 років.
Опинившись на вулиці без грошей та підтримки, Маріанна швидко припустилася помилок, які коштували ей материнського тепла:
- Перша вагітність (16 років): Народила дівчинку. Не маючи змоги її прогодувати, під тиском соціальних служб погодилася на усиновлення.
- Друга вагітність (18 років): Народила хлопчика від іншого чоловіка. Ситуація повторилася – немовля забрали в прийомну родину прямо з пологового будинку.
Жінка зазнала глибокої психологічної травми. Вона пообіцяла собі, що якщо доля дасть їй третій шанс, вона стане найкращою матір’ю у світі.
Анна – центр всесвіту
14 листопада 1972 року народилася Анна. Маріанна на той час уже переїхала до Любека, працювала барменкою та менеджеркою в місцевому пабі. Вона виховувала доньку самотужки, без допомоги чоловіків. На відміну від перших двох дітей, Анна стала для Маріанни сенсом життя.
Сусіди згадували, що дівчинка росла надзвичайно жвавою, відкритою та довірливою дитиною. Маріанна забезпечувала її всім необхідним, намагаючись компенсувати власне зруйноване дитинство. Вони були не просто матір’ю та донькою, а справжніми найкращими подругами.
Зникнення та вбивство Анни: деталі слідства
Фатальний день розпочався з банальної побутової сварки. Семирічна Анна посварилася з матір’ю через якусь дрібницю і вирішила виявити харакер – прогуляти школу. Замість уроків вона вирушила гуляти вулицями Любека.
На її лихо, на дорозі зустрівся 35–річний сусід Клаус Грабовскі. Анна знала його, адже раніше вже приходила до його помешкання, щоб погратися з його численними котами. Грабовскі запросив дівчинку до себе.
Профайл вбивці: Клаус Грабовскі був засудженим сексуальним злочинцем. Раніше він уже притягувався до відповідальності за розбещення двох неповнолітніх дівчат. У 1976 році, щоб уникнути тривалого ув’язнення, він добровільно погодився на хімічну кастрацію. Проте, як з’ясувало слідство, згодом він почав таємно приймати гормональні препарати (естрогени), щоб повернути собі сексуальну силу. На момент зустрічі з Анною він перебував у стані крайньої психологічної та фізіологічної нестабільності.
Грабовскі утримував дитину у своїй квартирі кілька годин. Коли дівчинка почала плакати та проситися додому, він учинив над нею сексуальне насильство, а потім, злякавшись відповідальності, задушив її колготками своєї нареченої.
Тіло дівчинки нелюд спакував у картонну коробку, завантажив у багажник і вивіз до найближчого каналу, сховавши в кущах. Злочин було розкрито лише тому, що наречена Грабовскі, повернувшись додому, помітила дивну поведінку цивільного чоловіка, витягла з нього зізнання і негайно зателефонувала до поліції.
Цинізм у суді, що зламав матір
Коли Маріанна дізналася про смерть доньки, її світ згаснув. Але справжнє пекло чекало на неї в залі суду. Грабовскі та його захист обрали максимально підлу стратегію. Вони намагалися перекласти провину на вбиту семирічну дитину.
Грабовскі заявляв, що не зґвалтував Анну, а вона нібито сама “вимагала в нього гроші” (просила суму в розмірі семи марок) за те, що не розповість матері про їхні ігри. За його словами, дівчинка погрожувала йому шантажем, і в нього просто “здали нерви”.
Слухати, як убивця паплюжить пам’ять її єдиної дитини, Маріанна не могла. Саме тоді в її голові визрів план. Через знайомих вона купує на чорному ринку пістолет Beretta. Протягом кількох тижнів перед судом жінка регулярно ходить до тиру, вчиться стріляти та холоднокровно відпрацьовує рухи.
Шосте березня стало днем розплати. Коли пролунали вісім пострілів, Грабовскі помер миттєво – одна з куль влучила прямо в серце. Опустивши зброю, Маріанна промовила слова, які закарбувалися в історії:
Я хотіла поцілити йому в обличчя, але поцілила в спину… Сподіваюся, ця худоба мертва, – виголосила мати дівчинки.
Судовий прецедент та розкол нації
Вчинок Маріанни Бахмаєр миттєво розколов країну на два табори. Більшість німців вважали її героїнею. До редакцій газет надходили тисячі листів на її підтримку, люди збирали кошти на найкращих адвокатів. Її називали “скорботною матір’ю”, яка виконала роботу слабкої системи правосуддя. Але юристи били на сполох. Якщо дозволити самосуд, держава втратить монополію на насильство, а суспільство скотиться в анархію. Прокурори вимагали для неї довічного ув’язнення за статтею “Умисне вбивство”.
Судовий процес над самою Маріанною тривав два роки. Адвокати наполягали, що жінка діяла в стані глибокого афекту, спровокованого цинічними заявами вбивці. Крім того, захист надав суду результати експертизи, які доводили, що її психіка була повністю зруйнована горем.
У результаті суд виявив неабияку гнучкість під тиском громадськості. Дії Маріанни перекваліфікували на “навмисне вбивство при пом’якшувальних обставинах та незаконне зберігання зброї”. Дев’ятого березня 1983 року її засудили до шести років позбавлення волі. Проте, відсидівши менше ніж три роки, вона вийшла на волю достроково за зразкову поведінку.
Життя після правосуддя: втеча від себе
Життя на волі не принесло Маріанні спокою. Вона стала занадто відомою, її всюди переслідували камери журналістів, а перехожі на вулицях або показували пальцями, або висловлювали надмірне співчуття, яке лише роз’ятрювало рани.
Шукаючи анонімності, вона продала своє майно та виїхала з Німеччини. Спочатку жінка опинилася в Лагосі (Нігерія), де вийшла заміж за німецького вчителя, проте шлюб швидко розпався. Згодом вона переїхала на Сицилію, оселившись у Палермо. Там Маріанна працювала доглядальницею в госпісі для важкохворих та написала книгу мемуарів “Палермо, кохання моє”, намагаючись вилити свій біль на папір.
У середині 1990–х років доля завдала їй останнього удару – у Маріанни діагностували рак підшлункової залози на пізній стадії. Розуміючи, що дні пораховані, вона повернулася до рідної Німеччини, у Любек – місто, де колись була щасливою разом із донькою.
17 вересня 1996 року у віці 46 років Маріанна Бахмаєр померла в міській лікарні Любека. Перед смертю вона висловила єдине прохання – поховати її поруч із її маленькою Анною. Її волю виконули. Вони знову разом на цвинтарі Бургторфрідгоф, а їхня спільна трагедія назавжди залишилася в історії як один із найгучніших та найдраматичніших прикладів материнської помсти, який і досі змушує дискутувати про межі закону та людського горя.
Читайте також:
Після двох викиднів і ЕКО Герой загинув, не дочекавшись народження доньки
Материнство без фільтрів: про вигорання, “дитячі підстави” та незламну любов
Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”
