Після двох викиднів і ЕКО Герой загинув, не дочекавшись народження доньки
Вони познайомилися у маленькому містечку, де мешкає лише 40 тисяч населення. Потім були півтора року стосунків і тихе розставання – здавалося, просто перегоріли. Але доля мала на цю пару зовсім інші плани. Наступна їхня зустріч відбулася вже в дорослому віці, у максимально неочікуваному місці – біля РАЦСу. Назар прийшов туди, щоб подати заяву на розлучення з попередніх стосунків, а Аліна опинилася там із тієї ж самої причини.
“Привіт, що ти тут робиш?” – запитав Назар. “Пишу заяву, а ти чого?” – відповіла Аліна. “По тій ж причині… Вип’ємо каву?” – “Так”.
Цей день повернув їх один одному назавжди. Перше справжнє побачення після возз’єднання було схожим на романтичний фільм. Назар власноруч приготував стейки з вареним рисом, а потім закохані всю ніч лежали на гойдалці й розглядали небо через бінокль. Назар закарбував цю мить назавжди: на їхню річницю він подарував коханій особливу картину, де було відтворено точне розташування зірок у ніч їхнього першого побачення. Він називав її ніжно – “комашка”, оберігав як маленьку дитину і завжди неймовірно хвилювався за її безпеку.
П’ять років боротьби за диво та ротація під обстрілами
Аліна та Назар походили зі справжньої військової династії. Батько дівчини віддав службі 32 роки, брат служить 12 років, а самі Назар та Аліна підписали контракти влітку 2018 року з різницею в один місяць. Попри військові будні, подружжя понад усе мріяло про велику родину. Вони неодноразово ставали хрещеними батьками для дітей своїх друзів, і щоразу, тримаючи на руках малюків, дедалі дужче прагнули відчути радість власного батьківства.
Шлях до цієї мрії виявився надзвичайно важким і тривав п’ять років. Позаду залишилися дві втрачені вагітності, два викидні та навіть виснажлива процедура штучного запліднення (ЕКО), яка теж не дала результату. Після цього минуло ще більше двох років абсолютної зневіри. Пара вже почала задумуватися, що їм просто достатньо кохання один одного, і вони готові прожити життя лише удвох.
Усе змінив 2025 рік. Аліна поїхала у свою першу ротацію. Саме там, на тлі постійних жахливих обстрілів ворожими шахедами, сталося справжнє диво. З ротації дівчина повернулася, будучи вже на третьому з половиною місяці вагітності. Назар спочатку не міг повірити своїм очам, наполіг на повторному тесті та спільному візиті на УЗД, де медики остаточно підтвердили їхню спільну омріяну перемогу.
Руки, що будували майбутнє, та епізод, від якого зупинялося серце
Молодший лейтенант Збройних сил України Назар Дрозд, який мав позивний “Дрозд”, пройшов колосальний військовий шлях. Почавши службу звичайним солдатом і водієм, завдяки своїй мужності та професіоналізму він став командиром третього інженерно-саперного взводу 47-ї окремої інженерної бригади (військова частина А7024).
У цивільному житті Назар був неймовірно веселою, енергійною людиною, яку ніколи не можна було застати без настрою. Він абсолютно не міг сидіти на місці та все робив дуже швидко – ніби поспішав жити. Назар мав золоті руки: обожнював полювання з тестем, риболовлю, бездоганно розбирався в автомобілях і самотужній розбудові будинку. Назар неймовірно поспішав завершити капітальний ремонт у їхньому новому сімейному гніздечку до народження довгоочікуваної дитини.
Проте на фронті його енергія перетворювалася на залізобетонну витримку та військову хитрість. Сапери зазвичай мінують та розміновують, але Назару доводилося виходити за межі звичних завдань. Один із найбільш емоційних та небезпечних епізодів стався під час виконання бойового завдання, коли Назар разом із побратимами взяв у полон одразу сім окупантів для обмінного фонду.
Того дня група українських бійців просувалася вперед. Вони йшли до своїх, упевнені, що попереду позиції побратимів. Проте реальність війни змінюється щохвилини – виявилося, що наших воїнів на тому місці вже не було. Раптово у тиші Назар та його хлопці почули чужу, російську мову. Окупанти почувалися впевнено, не підозрюючи, що поруч українські сапери. Оцінивши ситуацію за лічені секунди, Назар ухвалив блискавичне рішення. Діючи тихо, злагоджено та максимально швидко, його група взяла загарбників у щільне кільце. Перелякані окупанти навіть не встигли зорієнтуватися, як опинилися під прицілом і підняли руки.
Це було дуже емоційно… Я думала, у мене тоді серце стане, коли дізналася про це, – згадує Аліна.
За цей та інші подвиги у Бахмуті, Суджі та на білоруському кордоні Назар був нагороджений нагрудним знаком “Ветеран війни – Учасник бойових дій”, медаллю “Хрест Свободи”, медаллю “За оборону України” та орденами “За мужність” ІІ та ІІІ ступенів.
Останній поштовх маляти
Останнє спільне фото подружжя наповнене теплом у їхній новій кухні, яку Назар так поспішав облаштувати. Аліна згадує той день із особливим трепетом, адже саме тоді Назар уперше приклав руку до її живота та відчув чіткі поштовхи їхнього майбутнього маляти. Це була їхня остання спільна радість.
27 березня 2026 року життя талановитого командира та люблячого чоловіка обірвалося під час виконання бойового завдання на харківському напрямку.
Сьогодні Аліна перебуває на восьмому місяці вагітності. Попри важку втрату, вона знаходить у собі сили займатися облаштуванням дитячої кімнати та самостійно збирає біле ліжечко для їхньої донечки, яка вже ніколи не зможе обійняти свого легендарного батька. Жінка твердо знає, що після народження дитини обов’язково повернеться на службу, аби продовжити справу свого чоловіка. Наразі єдине, про що просить родина – підписати петицію про присвоєння молодшому лейтенанту Назару Дрозду заслуженого звання Героя України, аби його донька зростала, знаючи, що її тато – справжня легенда.
Читайте також:
39 штрафів та чотири ДТП: чому винуватець смертельної аварії працював у таксі
У київській лікарні через імовірну халатність помер поранений військовий
Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”
