Пережив Афганістан і важке поранення, але загинув у війні за Україну

Володимир Примаченко мав за плечима війну в Афганістані, Майдан і бойовий досвід 2014 року. Після поранення він не відійшов від своїх побратимів, а присвятив себе допомозі ветеранам. Коли у лютому 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення, 57-річний ветеран знову взяв до рук зброю. Через кілька місяців він загинув у бою на Донеччині.

Його позивний був “Херсон” – на честь міста, з яким він пов’язав значну частину свого життя. У липні 2023 року Володимиру Примаченку посмертно присвоїли звання Героя України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.

Від Кривого Рогу до Афганістану

Володимир Примаченко народився у 1965 році в Кривому Розі. У дитинстві він займався боксом, виступав на змаганнях, а взимку любив хокей. Пізніше родина переїхала, а значну частину життя Володимир провів у Херсоні.

Його військова історія розпочалася задовго до російсько-української війни. У 18 років Примаченко опинився в Афганістані, де служив бортовим механіком та кулеметником екіпажу вертольота Мі-8.

Після повернення додому він намагався будувати цивільне життя. Працював, здобув освіту за напрямом менеджменту та управління персоналом, займався роботою на підприємствах. Але військовий досвід назавжди залишився частиною його життя.

Майдан, який змінив усе

Під час Революції Гідності Примаченко не залишився осторонь. Він був учасником Майдану та входив до 8-ї “афганської” сотні Самооборони.

Для нього це була не просто громадянська акція. Після Майдану він фактично одразу продовжив боротьбу вже на сході України.

У 2014 році, коли почалася війна, Примаченко спочатку допомагав військовим як волонтер. Возив на передову теплі речі, спорядження, медикаменти та їжу. Та вже за місяць разом із побратимами-афганцями добровільно приєднався до батальйону “Айдар”.

Так з’явився позивний “Херсон”.

Луганський аеропорт і важке поранення

Влітку 2014 року підрозділ Примаченка отримав завдання допомогти українським військовим, які опинилися в оточенні Луганського аеропорту.

Під час операції з евакуації поранених побратимів Володимир сам зазнав важких поранень. Він отримав контузію, перелом ноги та численні осколкові поранення. Після цього на нього чекала тривала реабілітація.

Війна залишила на його тілі сліди, але не змусила відійти від людей, заради яких він пішов на фронт.

Після фронту він почав допомагати ветеранам

Після 2014 року Володимир Примаченко не просто повернувся до цивільного життя. Він почав працювати у сфері захисту ветеранів.

З 2015 року він займався питаннями підтримки військовослужбовців та ветеранів, а з липня 2019 року очолив київський відділ Міністерства у справах ветеранів України.

Колеги згадували його як людину, яка була готова допомагати побратимам і посестрам та гуртувати ветеранську спільноту. Примаченко також був співорганізатором щорічного забігу “Шаную воїнів, біжу за героїв України”.

Для нього ветеранська робота не була просто посадою. Він сам пройшов війну, знав, що таке поранення та реабілітація, і розумів, із якими проблемами після фронту стикаються військові та їхні родини.

Саме тому початок повномасштабного вторгнення поставив перед ним питання, яке вже одного разу здавалося пройденим: знову йти на війну чи залишатися в тилу.

У 57 років він знову пішов на фронт

24 лютого 2022 року для Примаченка війна почалася вдруге в його житті – тепер уже в масштабі повномасштабного вторгнення.

Володимир знову став до лав Сил оборони України. Він очолив 7-му роту 242-го батальйону 241-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.

За спогадами побратимів, своїх військових він сприймав не просто як підлеглих. Турбувався про них, приносив на позиції воду, цукерки та додаткові шкарпетки, намагався підтримувати бійців у найскладніших умовах.

Для тих, хто служив поруч із ним, “Херсон” був командиром, до якого приходили за порадою. Його описували як мудрого, врівноваженого та позитивного чоловіка.

Останній бій під Бахмутом

5 червня 2022 року Володимир Примаченко загинув на Донеччині.

Він разом із трьома військовослужбовцями своєї роти вступив у бій під час спроби ворога прорвати українські позиції. Примаченко загинув, обороняючи свою ділянку фронту.

Його смерть стала ще однією сторінкою у війні, яка для нього розпочалася не у 2022 році. До цього моменту за його плечима вже були Афганістан, Майдан, АТО, поранення та роки допомоги ветеранам.

У Володимира залишилися дружина Олена та двоє синів – Андрій і Ярослав. Поховали захисника на Алеї почесних поховань Лук’янівського кладовища в Києві.

“Ніхто не повинен бути байдужим”

У Примаченка запитували про ставлення до війни. Його відповідь сьогодні звучить особливо сильно:

Краще про війну нічого не знати, але якщо так уже сталося, вважаю, що ніхто не повинен бути байдужим. Людям слід розуміти, що це стосується кожного, просто кожного, – казав Володимир.

Ці слова добре пояснюють його власний життєвий шлях.

Він міг залишитися в цивільному житті після Афганістану. Міг не їхати на Майдан. Міг не ставати добровольцем у 2014 році. Після важкого поранення міг більше не повертатися на фронт. Міг у 2022 році залишитися працювати у ветеранській сфері.

Але щоразу, коли Україна опинялася перед новою загрозою, Володимир Примаченко знову опинявся серед тих, хто її захищав.

Герой України посмертно

8 липня 2023 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ №419/2023, яким Володимиру Васильовичу Примаченку посмертно присвоїли звання Героя України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.

В указі зазначено, що нагороду він отримав за особисту мужність і героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Для родини це стало офіційним визнанням того, що його побратими знали ще за життя: Володимир був людиною, яка не залишалася осторонь, коли іншим була потрібна допомога.

Його історія – це не лише історія одного бойового епізоду. Це шлях людини, яка пройшла Афганістан, Майдан, війну 2014 року, важке поранення, роботу з ветеранами і знову повернулася на передову після 24 лютого.

Володимир Примаченко загинув у 57 років. Але його життя вмістило кілька поколінь української боротьби – і кожного разу він обирав бути там, де Україну потрібно було захищати.

Читайте також:

Після двох викиднів і ЕКО Герой загинув, не дочекавшись народження доньки

Дмитро Агат’єв, який врятував побратимів ціною життя, став Героєм України

Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”