У Кропивницькому депутатка та посадовиця ЖЕО викрала дитину в матері
Дві години прогулянки з бабусею в Києві обернулися для Яни Поліщук роками судового пекла, розлукою з донькою Валерією та боротьбою проти впливової посадової машини Кропивницького. Ця історія, яку жінка розповіла для видання “СічНьюз”, руйнує міф про те, що перед законом усі рівні. Тут, на місцевому рівні, рішення органів опіки та судові ухвали просто розбиваються об стіну фінансового впливу колишніх родичів.

Головним опонентом у боротьбі за дитину для Яни став навіть не колишній чоловік, а його матір – начальниця ЖЕО № 1 та депутатка Кропивницької міської ради. Використовуючи зв’язки, вона фактично тримає онучку в психологічній та інформаційній ізоляції, намагаючись повністю викреслити рідну матір із життя дівчинки.
Від далекосхідних рейсів до тотального контролю з боку свекрухи
Конфлікт у родині Поліщуків не виник за один день – він наливався роками й мав чітку закономірність, пов’язану як зі специфікою роботи чоловіка, так і з поступовим авторитарним втручанням його матері у побут молодого подружжя. На початковому етапі сімейного життя чоловік Яни влаштувався працювати далекобійником. Через тривалі й далекі рейси він перебував поза домом по чотири–шість місяців поспіль. Спочатку він приїжджав вкрай рідко, проте ситуація дещо змінилася після народження спільної доньки Валерії – батько почав з’являтися вдома частіше, приблизно тричі на місяць або за іншим, більш щільним графіком.
Проте його фізичне повернення в родину не принесло стабільності. За словами Яни Поліщук, поки чоловік перебував у тривалих роз’їздах, свекруха майже не виявляла відкритої активності й тримала дистанцію. Проте що частіше син з’являвся вдома, то сильнішим, помітнішим і безкомпроміснішим ставав її вплив на сім’ю.
З часом цей вплив переріс у демонстративне бажання повністю контролювати процеси в родині, побутові та фінансові питання, а також цілеспрямовано налаштовувати сина проти дружини. Це призвело до того, що чоловік повністю втратив будь–яку самостійність у прийнятті рішень, перетворившись на класичного “маминого синочка”, який діяв виключно за вказівками та сценаріями своєї матері. Останньою краплею, що змусила жінку прийняти остаточне рішення про розірвання шлюбу, став не лише задушливий психологічний тиск, а й факти подружньої невірності. Під час чергових робочих рейсів чоловіка неодноразово помічали в компанії інших дівчат. Не бажаючи терпіти приниження, Яна подала на розлучення.
Я подала на розлучення, бо жити в атмосфері тотального контролю з боку свекрухи було просто неможливо. Мій колишній чоловік абсолютно не мав власного голосу, він діяв виключно як “мамин синочок”. Останньою краплею стало те, що його почали помічати в компанії інших дівчат під час рейсів, коли він мав би працювати та думати про родину, – згадує Яна Поліщук.
Хронічне невиконання ухвал та фіктивні довідки про хворобу

Після офіційного розірвання шлюбу Яна разом із малолітньою Валерією переїхала до Києва, намагаючись почати життя з чистого аркуша та захистити себе й дитину від впливу колишніх родичів. У столиці життя дівчинки почало налагоджуватися. Вона успішно адаптувалася до нових умов і пішла навчатися до місцевої школи. Мати забезпечувала доньці спокійне середовище, всебічний розвиток, навчання та проживання.
Проте сторона колишнього чоловіка та свекрухи не збиралася відпускати ситуацію й віддати дитину матері. Колишня свекруха приїхала до Києва, офіційно мотивуючи свій візит нібито справами лікування іншої онучки. Спілкуючись із Валерією та Яною, вона попросила дозволу побачитися з дівчинкою та взяти її на звичайну прогулянку тривалістю всього дві години. Мати, діючи в інтересах дитини й не бажаючи перешкоджати її зв’язкам з бабусею, погодилася.
Проте у визначений час дівчинку матері не повернули. Свекруха цинічно скористалася довірою. Вона просто посадила малолітню Валерію в автомобіль і таємно вивезла її за межі столиці – до Кропивницького.
Від того дня дитину матері більше не повернули, фактично позбавивши Валерію будь–якого фізичного контакту з мамою та маленьким братиком.
Хронічне невиконання ухвал та фіктивні довідки про хворобу
Зіткнувшись із фактом цинічного викрадення дитини, Яна негайно розпочала правову боротьбу, звернувшись до суду та правоохоронних органів. Розпочався тривалий і виснажливий судовий процес щодо визначення місця проживання дитини та встановлення графіку побачень.
На перших етапах судового розгляду суд виніс проміжну ухвалу, яка мала забезпечити права матері на час тривалого процесу. Яні було офіційно призначено десять днів на місяць для спільного перебування та проживання з донькою в Києві. Мати мала законне право забирати Валерію до себе на третину місяця.
Проте сторона батька та свекрухи свідомо пішла на саботаж українського правосуддя. Ця судова ухвала жодного разу не була виконана колишніми родичами. Щоразу, коли Яна приїжджала до Кропивницького, аби на законних підставах забрати доньку на визначені судом дні, вона натрапляла на жорсткий спротив. Дитину або ховали від неї в невідомому місці, або сторона батька миттєво надавала та оформлювала фіктивні медичні довідки про те, що Валерія нібито раптово захворіла і за станом здоров’я не може подорожувати до Києва.
Суд чітко визначив, що я маю право перебувати з дитиною десять днів на місяць у Києві. Але інша сторона просто ні разу не виконала це рішення. Коли я приїжджала за донькою, її або ховали від мене в невідомому місці, або одразу оформлювали фіктивні медичні довідки про те, що Валерія нібито раптово захворіла, – обурюється Яна.
А під час спроб матері зустрітися з малолітньою Валерією, на неї було здійснено зухвалий фізичний напад.
Замість цивілізованого спілкування чи хоча б виконання судового графіка, Яну піддали жорстокому побиттю. Факт застосування сили та отримання тілесних ушкоджень офіційно зафіксовано медиками. Редакція має у своєму розпорядженні неспростовний документальний доказ – медичну довідку травмпункту № 5113.

Згідно з цим офіційним документом, виданим травмпунктом КНП “Міська лікарня швидкої медичної допомоги “Кропивницької міської ради” від п’ятого липня 2024 року, у Яни Поліщук після чергової спроби побачити дитину було діагностовано цілу низку травм:
- Забійні садна обох верхніх кінцівок;
- Підшкірна гематома правої ліктьової ділянки;
- Гематома правої лопатки;
- Гематома лівого плеча.
Цей медичний висновок чітко доводить: матір дитини буквально хватали за руки, штовхали та били, намагаючись силою відкинути від будинку, де утримують дівчинку. Наявність підшкірних гематом та забійних саден на обох руках, плечі та лопатці свідчить про агресивний і системний характер нанесених ударів.
При цьому офіційні державні інстанції, які безпосередньо займаються захистом прав дітей, детально досліджували ситуацію та умови проживання обох батьків, повністю виступили з однозначною позицією на захист інтересів матері:

- Служба у справах дітей здійснила ретельну перевірку умов та обставин справи.
- Комісія з питань захисту прав дитини (орган опіки та піклування) після всебічного аналізу надала офіційний, юридично завірений висновок: малолітня Валерія повинна проживати разом зі своєю рідною матір’ю. Держава чітко констатувала, що дії батька та бабусі порушують інтереси дівчинки.
Результати судово–психологічної експертизи: документальне підтвердження тиску на дитину

Ключовим, найбільш вагомим документом у судовому процесі стали результати комплексної судової психологічної експертизи, яка проводилася з метою встановлення реального психоемоційного стану дівчинки та її ставлення до обох батьків. Висновки експертів офіційно зафіксували факти жорстокого маніпулювання дитячою свідомістю та психологічного насильства з боку батьківської родини:
- Системна психологічна обробка дитини: Експерти чітко підтвердили, що малолітня Валерія зазнає щоденного, інтенсивного психологічного тиску з боку батька, бабусі та старшої сестри. Колишні родичі цілеспрямовано й послідовно формують у дитини викривлене, суворо негативне ставлення до матері, виставляючи Яну в максимально поганому світлі й вселяючи в дитину штучні страхи та образу.
- Глибокі внутрішні страждання: Фахівці зауважили, що попри транслювання дитиною чужих, нав’язаних думок, на глибокому підсвідомому рівні Валерія дуже сильно психологічно страждає від розлуки, відчуває стрес і сумує за мамою та своїм маленьким братиком.
- Поверхневе ставлення батька: Окрему увагу в експертизі приділено особі самого батька. Психологічне дослідження продемонструвало, що його ставлення до рідної доньки є виключно поверхневим. Під час опитування батько виявився неспроможним надати жодної конкретної інформації про внутрішній світ дівчинки, її характер, інтереси, страхи чи деталі щоденного життя. Уся його характеристика дитини обмежилася загальними шаблонними фразами: “хороша дитина, добре навчається, має багато друзів”. Це стало прямим доказом того, що батько майже не знає власної доньки і фактично не залучений до її реального виховання.
Тіньова роль свекрухи та майновий шантаж дитиною
Аналіз судових матеріалів та реального стану речей чітко вказує на те, що колишній чоловік Яни Поліщук є виключно формальною фігурою у цьому масштабному протистоянні. На засідання суду він взагалі не з’являється або з’являється вкрай рідко, переклавши всі повноваження на найнятих адвокатів.

За словами Яни Поліщук, він не має жодної власної позиції та чіткого розуміння того, що відбувається, повністю перебуваючи під впливом своєї матері та діючи виключно за її вказівками. Насправді дитина йому особисто не потрібна. Його участь у процесі та намагання чіплятися за дитину зумовлені або сліпим виконанням наказів владної матері, яка категорично відмовляється віддавати свою першу онучку, або прагненням зберегти додаткові підстави для відстрочки (броні) від мобілізації, хоча він і так заброньований за місцем роботи далекобійником.
Крім того, протилежна сторона цинічно перевела питання виховання дитини у площину матеріальних торгів, вдавшись до відвертого шантажу через своїх юридичних представників. Вони висунули Яні ультиматум: вимагали через адвоката офіційно відмовитися від усього спільного майна, яке було нажите під час шлюбу, в обмін на можливість іноді бачити доньку. При цьому місце проживання Валерії все одно мало залишитися з ними у Кропивницькому. Яна відмовилася йти на такі умови, оскільки дитина не може бути предметом торгів.
Мій колишній чоловік взагалі не ходить на суди, замість нього там працюють його адвокати. Він не має власної позиції і не розуміє, що коїться. Насправді дитина йому не потрібна, його ставлення до неї судова експертиза назвала поверхневим – він навіть не знає власну доньку! Можливо, тримається за неї через бронь від мобілізації, хоча вона в нього і так є по роботі, або просто сліпо виконує накази своєї матері, яка не хоче віддавати першу онучку. Вони навіть намагалися мене шантажувати через адвоката: вимагали, щоб я відмовилися від усього спільного майна в обмін на можливість іноді бачити дитину. Але місце проживання Валерії все одно мало залишитися з ними, – розповідає Яна Поліщук.
Реальним куратором, ідеологом та керівником усієї судової та позасудової стратегії виступає свекруха. Вона не просто фінансує процес, а особисто контролює кожен крок. Під час судових засідань вона разом із іншою онучкою годинами сидить в автомобілі під будівлею суду, контролюючи хід подій та координуючи дії адвокатів. Усі клопотання, скарги до різних інстанцій, заяви до поліції проти Яни пишуться або безпосередньо нею, або під її суворим диктатом, хоча формально подаються від імені батька.
Адміністративний ресурс: статус свекрухи у Кропивницькому та стратегія затягування часу
Повільність місцевої судової та правоохоронної систем, систематичне ігнорування невиконання судових ухвал та очевидне затягування розгляду справи Яна Поліщук прямо пов’язує з високим посадовим статусом, фінансовими можливостями та зв’язками колишньої свекрухи у Кропивницькому. Ця особа є дуже впливовою на місцевому рівні:
- Поточна посада в комунальній сфері: Наразі вона обіймає посаду начальника Житлово–експлуатаційного об’єднання № 1 (ЖЕО № 1) міста Кропивницького.
- Політичне минуле: Вона є депутаткою Кропивницької міської ради VIII скликання.
Маючи серйозний політичний вплив, широке коло зв’язків у владних кабінетах міста та значні фінансові ресурси, посадовиця ЖЕО, на думку Яни, системно тисне на органи правопорядку, суди й намагається купувати потрібні рішення, блокуючи оперативне вирішення питання у правовому полі.
Головна тактична мета сторони батька у цій справі – максимально розтягнути час розгляду спору в судах та затягнути справу.
Вони роблять усе можливе, щоб справа не була вирішена по суті до моменту, поки Валерії не виповниться десять років, – впевнено стверджує Яна.
Розрахунок свекрухи має чітке юридичне підґрунтя. Згідно з чинним законодавством України, починаючи з десятирічного віку, суд зобов’язаний офіційно враховувати думку самої дитини при визначенні її місця проживання. Організатори викрадення чудово розуміють, що після кількох років тотальної ізоляції від матері та щоденного психологічного пресингу за зачиненими дверима, залякана й психологічно оброблена дитина на судовому засіданні озвучить саме той сценарій, який їй стільки часу штучно навіювали батько, бабуся та старша сестра.
Читайте також:
Зламані ребра та 18 днів без зв’язку: Лубінець “врятував” мобілізованих з ТЦК
Працівник НАБУ викрав доньку у матері та переховує її: ексклюзив «СічНьюз»
“СічНьюз”




