Майже рік утримував позицію у Степногірську, причому 16 діб – наодинці
Два місяці, що розтягнулися майже на рік. Коли Богдан заходив у Степногірськ, туди ще могла дістатися наша техніка. Та невдовзі ворог перекрив усі шляхи – відступити стало неможливо ані транспортом, ані пішки. Так почалися 292 дні оборони.
Підготовку проходив у Франції
До війська Богдан прийшов після будівельного коледжу. Його особиста війна почалася ще у 16 років – тоді рідна Боромля на Сумщині понад місяць перебувала під окупацією. 24 лютого він був у брата, коли почув про повномасштабне вторгнення. Спершу не вірив, але вибухи та російські танки на сусідній вулиці швидко розвіяли сумніви. Після звільнення села він завершив навчання, і вже у 19 років добровільно пішов до ТЦК.
Підготовку проходив як в Україні, так і у Франції. Згодом потрапив до 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле», у складі якої опинився на позиціях у Степногірську.
Позицію довелося облаштовувати буквально з нуля: яма, просте накриття, маскувальна сітка й клейонка. Разом із побратимом, для якого це також був перший бойовий вихід, Богдан облаштовував укриття так, щоб контролювати місцевість і розрізняти звуки – від розвідувальних дронів до FPV. Дуже швидко він сам став тим, хто передає досвід іншим.
Знешкодили двох ворогів
Найважчими були перші дні. Постійне відчуття, що ворог може підійти впритул, не відпускало. Згодом ця напруга стала частиною повсякденності: Богдан вивчив місцевість і навчився орієнтуватися навіть за найменшим звуком. Ворог був настільки близько, що його іноді було чути краще, ніж видно.
Одного разу туман дав шанс дістатися води. Разом із бійцем із сусідньої позиції вони набрали запас і рушили назад. На дорозі почули голоси. Хлопці миттєво залягли й побачили двох російських військових, які рухалися прямо на них. Реакція була швидкою – ворога знешкодили.
Пізніше з радіоперехоплень стало відомо: після цього інші російські підрозділи побоялися просуватися вперед.
Найскладнішим випробуванням стали 16 днів на самоті. Побратим загинув від вибуху, і Богдан залишився єдиним на позиції, чекаючи підсилення.
Страх нікуди не зникає – постійно думаєш, що можуть зайти, – говорить він.
Щоб втриматися, Богдан зміцнив позицію власними силами й безперервно контролював ситуацію. Попри виснаження, позицію втримав.
Мріяв про бургери
Згодом надійшов наказ виходити. Дорога назад пролягала через небезпечну ділянку – 16 кілометрів пішки. Вийшли зранку, до вечора дісталися до дружніх операторів БПЛА, а наступного дня – до точки евакуації.
Перше, що зробив Богдан після виходу – зателефонував мамі. На позиції зв’язок підтримували лише короткими голосовими повідомленнями раз на тиждень. Тепер він зміг сказати головне – що живий.
Після цього хотілося простих речей: душу, чистого одягу та нормальної їжі. Найбільше мріяв про звичайні бургери:
Два – і вистачить, – усміхається він.
Зараз Богдан у відпустці. Після майже року оборони він нарешті вдома. Поруч із мамою, братом і сестрами.
Читайте також:
«Укриття, яке рятує життя»: історія артилериста з позивним «Далекобійник»
Відомий український блогер мобілізувався до ЗСУ: що відомо про службу
Володимир ПРИСЯЖНЮК, «СічНьюз»
