«Мене ґвалтували рідні брати з 7 років»: історія Надії Вікарій

31-річна Надія Вікарій народилася в Житомирі, а зараз проживає в Києві. У дитинстві, два десятиріччя тому, вона пережила жахливу трагедію. А зараз вирішила розповісти свою історію кореспонденту «СічНьюз» (а також у соцмережах) та звернулася із заявою про злочин до правоохоронних органів.  

Насильство з боку рідних

У родині Тетяни Саннікової було 12 дітей – 8 синів і 4 доньки. Через неналежний догляд старших передали до інтернату, молодших – до дитбудинку. Згодом матері вдалося забрати дітей назад. Серед них була і Надія Вікарій.       

Моя історія, на жаль, дуже трагічна. У сім років, ми із моєю старшою на рік сестрою Дашею повернулися із Житомирського інтернату до родини в Бердичів. Там з нами регулярно жорстоко поводилися. Мама била мене із сестрою, знущалася, залишала голодними тощо. Йдеться не лише про психологічне, але й сексуальне насилля з боку братів. Нас ґвалтували, – розпочинає свою історію Надія Вікарій.

Жінка каже, що її сестра Даша давно померла. Знайшли її тіло в 2008 році. Але, за словами Надії, мати Тетяна Борисівна приховувала чотири роки смерть доньки.

Поки що власної родини пані Вікарій не створила. Нещодавно вирішила, що за допомогою близьких шукатиме справедливості. Кілька місяців тому вона написала заяву до поліції. Кримінальні справи щодо зґвалтувань дітей та смерті старшої сестри наразі розслідують правоохоронці у Житомирі. Імен братів, які вчиняли над нею сексуальне насильство, Надія поки не повідомляє. Наразі вони є військовими та служать у ЗСУ.

Чому не тікала від ґвалтівників 

Мене постійно ґвалтували, з 7 до 14 років. У 2009 році мене забрали з родини до притулку. Це сталося після того, як знайшли тіло моєї мертвої сестри, – продовжує жінка.  – Через рік мене назад забрали в ту ж родину, і вже тоді я втекла. До цього я не тікала, бо не розуміла, куди. Я не довіряла людям і не думала, що мені можуть повірити і допомогти.

Інші родичі бачили, що коїться. Але їм чомусь легше було не звертати увагу на ці жахіття.

Я можу назвати конкретних винних у злочинах осіб. Це моя мама Тетяна Борисівна, старша сестра Світлана і рідні брати. Тепер я хочу справедливості. Прагну, щоб покарали винних і щоб схожі історії не продовжувалися з іншими дітьми, – наголошує Надія.  

Ретравматизація і ПТСР

У неї виникла ретравматизація (емоційний стан, коли людина відчуває страх або біль від минулої психологічної травми), яка потім переросла в ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). І весь цей жах, який жінка намагалась забути, повернувся.

Тобто я почала відчувати, наче знову маленька і вкотре переживаю той жах. Із цими емоціями, з цією біллю я не змогла самотужки впоратися. Тому почала розповідати свою історію в соцмережах, щоб отримати підтримку від небайдужих людей, – наголошує жінка.

Зламати систему, яка не чує скривджених

Вона дякує своїм близьким, які зараз борються за справедливість разом з нею. Також Надія вдячна всьому суспільству за підтримку. Найголовніша її мета – змінити, зламати систему, яка не чує скривджених дітей, не рятує їх.

Після моєї трагедії пройшло майже 20 років. Але зараз й досі деяких дітей вбивають, знущаються над ними нібито найближчі, родичі. Тому дуже хочу, щоб працівники соціальних служб та служб у справах захисту дітей несли покарання, якщо вони не виконують своїх посадових обов’язків. Суспільство має бути готовим до того, щоб карати цих непрофесійних чиновників, від яких залежить здоров’я і благополуччя дітей! – наголошує Надія Вікарій.

P.S. Редакція сайту «СічНьюз» готова надати можливість висловити й іншій стороні щодо подій, описаних у матеріалі.  

Читайте також:

“Мені не соромно”: історія жінки, яка пережила зґвалтування вітчимом

На Вінниччині зґвалтували і пограбували 83-річну пенсіонерку

Фелікс ЖАНІН, «СічНьюз»