Пухнастий оберіг попереджає бійців про обстріл чи атаку ворога
За останні шість місяців у телефоні Костянтина з бригади «Дике поле» збереглися десятки відео: вузькі підземні ходи, які вони щодня прокопували разом із командиром, понівечені будинки, стіни та стелі, пробиті уламками, наслідки ворожих дронів і скидів.
І разом – безліч кадрів із кішкою. То вона лежить поруч у підземеллі, то виглядає з пролому в стіні, який давно став і бійницею, і спостережним пунктом.
Це наше маленьке пухнасте чудовисько. Оберіг нашого підземелля, – усміхається Костянтин.
«До вибухів звикаєш швидко»
До війська він долучився навесні 2023 року. Повістку отримав брат – і Костянтин вирішив не залишатися осторонь. Спершу служив стрільцем, згодом – водієм, регулярно вирушав у небезпечні рейси до Кам’янського. Під час одного з виїздів його авто підбили – машина загорілася за кількасот метрів до точки розвантаження. На чергову ротацію до Степногірська, що затягнулася більш ніж на пів року, Костянтин вирушив разом із командиром роти.
До вибухів звикаєш швидко. Найгірше – це раптова тиша. Вона означає, що ворог щось готує. Бувало, ми отримували попередження про штурм лише за 20–30 секунд до появи росіян. За цей час потрібно встигнути одягнути бронежилет, пробігти тунелем і зайняти позицію, – каже він.
Повноправна господиня підземелля
Але з появою Мусі таких несподіванок майже не стало. Кішка з’явилася на другому місяці їхнього перебування. Під час потужного артобстрілу вона забігла до підвалу зруйнованого будинку. Її нагодували й відпустили, але вже наступного дня вона повернулася. Згодом – залишилася назавжди, ставши повноправною господинею підземелля і водночас живим сигналом небезпеки.
Командир помітив: перед обстрілом чи атакою Муся завмирає, напружується. Вона чує те, чого ми не здатні почути. Для нас це сигнал – готуватися. Годували її салом, яке привозили нічними рейсами, та м’ясом. Коли через активність ворожих дронів постачання затримувалося, кішка, здається, теж це відчувала й допомагала по-своєму, – каже Костянтин.
Муся ловила щурів, але не їла їх. Зате мишей приносила й сама з’їдала. А коли їжі ставало обмаль – полювала ще активніше. Справжня господиня. Коли настав час виходити з позицій, Костянтин хотів забрати Мусю із собою. Але побратими відмовили — і не без причин. Шлях назад пролягав понад десять кілометрів через високу траву, всіяну мінами-«пелюстками» та нерозірваними боєприпасами. Один необережний крок – і можна втратити ногу. До того ж кішки сильно прив’язуються до місця.
Брат повернувся після полону
Бійці виходили в тил дуже обережно, групами, крок у крок. Якби Муся злякалася й побігла – могла заплутатися в дротах, натрапити на вибухівку… Тож, залишаючи позиції, Костянтин попросив нових бійців піклуватися про неї, як про свою. Повернувшись із бойового виходу, він отримав ще одну радісну звістку: його брат після майже двох років російського полону нарешті повернувся додому. Тоді зібралася вся родина – подвійне щастя після довгих місяців війни. Була відпустка, нові емоції. Але навіть тепер Костянтин регулярно телефонує своєму командиру. І серед усіх тем є одна, яка хвилює його найбільше – як там Муся. Бо серед новин із передової для нього найважливіша завжди одна:
Муся жива. З нею все добре.
Читайте також:
Ветерани закликали Зеленського “дати Федорову рік” і анонсували протест
Загинув вінничанин Андрій Собко, який на війні рятував безпритульних тварин
Володимир ПРИСЯЖНЮК, за матеріалами бригади «Дике Поле»
