Таємниці вінницьких катакомб: факти та легенди

Ми щодня крокуємо вулицями Вінниці, навіть не замислюючись про те, що під нашими ногами розкинулася ціла мережа підземних ходів та приміщень. Історія вінницьких катакомб тісно переплітається з історією самого міста, хоча науковці й зазначають, що саме поняття “вінницькі катакомби” є дещо умовним. Йдеться радше про розгалужену систему підвалів, ходів та господарських приміщень, що ховаються під історичним центром Вінниці.

Де розташовані ці загадкові підземелля

Умовно, їхня територія простягається від Центрального мосту через Південний Буг на сході до Калічанської площі на заході, сягаючи приблизно кілометра завдовжки. Існує наукове припущення, що колись усі ці ходи могли бути пов’язані між собою, утворюючи єдину підземну систему.

Проте науковці та історики наголошують на відсутності документальних підтверджень того, що під час будівництва вінницьких монастирів закладалася спеціальна система підземних ходів. Тому про вінницькі підземелля часто говорять як про міфічних, історичних, археологічних та все ще недосліджених “героїв”.

Класичними “катакомбами” вважаються території, що охоплюють історичну пам’ятку “Мури” та прилеглі до неї вулиці: Монастирську, Соборну, Шолом-Алейхема. Саме тут колись розташовувалися монастирі єзуїтів, домініканців та капуцинів, де сьогодні знаходяться різноманітні державні установи.

Історія створення

Історія створення цих підземних ходів сягає початку XVII століття. У 1611 році єзуїти розпочали будівництво свого монастирського комплексу, який став першою мурованою спорудою у місті. Його архітектура поєднувала елементи раннього бароко та ренесансу, але водночас відображала постійну загрозу татарських набігів та козацьких виступів. Єзуїтський комплекс будувався як справжня фортеця, за що й отримав назву “Мури”. Пізніше таку ж назву отримав і домініканський костел, а у 1746 році неподалік капуцини звели свій монастир, також оточений мурами. Саме ці три культові споруди й асоціюються з появою підземель у Вінниці.

Варто зазначити, що тогочасна Вінниця не мала надійної системи захисту. Дерев’яний частокіл та земляні вали не могли стати серйозною перешкодою для ворога. Тому підземелля слугували чудовим способом для порятунку, і в цьому контексті їх можна вважати своєрідними катакомбами. Для забезпечення їхнього функціонування, ймовірно, існувала система ходів, що дозволяла підвозити їжу, воду та інші необхідні припаси.

Існують і письмові свідчення про реальне існування розгалуженої мережі підземель під Вінницею. У монастирському літописі колишнього монастиря капуцинів згадується, що у 1779 році староста міста Юзеф Часновський наказав прокласти підземний хід від монастиря до річки Південний Буг.

Є припущення, що цей хід міг сполучатися з підземним ходом, що йшов від монастиря єзуїтів. Цікавим фактом є те, що вхід до цього ходу знаходився на другому поверсі монастиря капуцинів, оскільки для його створення використовувалася частина вже існуючого ходу від будівлі єзуїтів. У ті часи такі підземні ходи виконували функцію евакуаційних шляхів, використовувалися для укриття від пожеж та ворожих нападів.

Недосліджена спадщина

Сьогодні до першого поверху підвалу колишнього монастиря капуцинів можна потрапити на екскурсію. Проте, це, скоріше за все, лише колишні монастирські погреби, де зберігали вино, їжу та інші речі. Під цим рівнем існує ще один, глибиною близько дев’яти метрів, який вважається давнішим і, можливо, є частиною колишніх ходів єзуїтів. Деякі ходи залишаються замурованими, і їхнє дослідження поки не проводиться через ризик пошкодження цілісності будівель та підвищення вологості. Існує також думка, що саме в цих замурованих ходах можуть знаходитися холерні поховання вінничан, що створює додаткові перестороги.

За переказами, тіла ченців, похованих під монастирями, вже давно зникли. Братію ховали у криптах під будівлями, але у 30-х роках XX століття, за свідченнями очевидців, труни з підвалів та ходів вивозили вантажівками.

Вінницькі катакомби оповиті не лише історичними фактами, а й містичними легендами. Кажуть, що поряд з монастирями та підземними ходами ховали дітей, які померли під час епідемій. Іноді тут знаходять різноманітні артефакти, такі як монети XVIII століття та зброя часів Другої світової війни. Неподалік домініканського монастиря навіть були знайдені речі, що належали нацистам. Зокрема, мазут та частини автомобілів.

Екскурсоводи розповідають історію про дух монаха Шимона, який нібито мешкає у катакомбах. За легендою, він впав у чан з пивним суслом, отримав опіки та помер через місяць у муках. Попри трагічну історію, кажуть, що дух монаха не шкодить нікому. І він навіть любить фотографуватися.

Підводні катакомби

Існує також легенда про підводні катакомби, які нібито пролягали під Південним Бугом і вели до міста Тульчин.

Попри численні легенди та припущення, багато таємниць вінницьких підземель залишаються нерозкритими. Територія, де розташовані катакомби, колись була вкрита лісом, але з часом перетворилася на центр міста. Багато монастирів мали підвали та льохи, які з часом могли обвалюватися або руйнуватися. Проте існує ймовірність, що деякі капітальні споруди могли з’являтися несподівано, наприклад, під асфальтом, коли провалювався ґрунт. Це й породжувало міфи про справжні входи до катакомб.

Більшість існуючих підземних ходів у середмісті Вінниці більше схожі на підвали та господарські приміщення, оскільки вони досить високі та широкі, мають цегляну кладку і датуються XVII століттям. Версія про існування чотирьох чи п’яти ярусів підземних ходів є малоймовірною через складність їхнього будівництва. Скоріше за все, їх було максимум два.

На жаль, вінницькі катакомби практично ніколи не досліджувалися на належному рівні. Це своєрідна “біла пляма” на карті міста. Ще у 20-х роках минулого століття планувалося створення схеми підземних ходів, але цей задум так і не був реалізований. У 90-х роках їх досліджували дигери та спелеологи, але всі їхні замальовки були схематичними та непрофесійними. Існує побоювання, що каналізація та водогін завдають значної шкоди підземним спорудам. Довгий час до вінницьких підземель ставилися з байдужістю.

Читайте також:

Від Соболівки до Глухівців: згадуємо криваві сімейні драми на Вінниччині

Вінницькі рятувальники знову потрапили у Книгу рекордів України

Яна ТИХОЛАЗ, “СічНьюз”