Вистояв проти ворожої колони: знищив три танки і два БТРи
Ворожий FPV-дрон завис за пів метра від обличчя командира. Камера камікадзе дивилася просто в очі Івану, який стояв у відкритому люку танка. Цієї миті він міг би бути зовсім в іншому місці – за тисячу кілометрів від лінії фронту.
Від виїзду в Чехію відмовився
За два дні до повномасштабного вторгнення Іван готувався до виїзду на роботу в Чехію. Віза була на руках, валізи зібрані. Напередодні дороги хотів просто виспатися, але ранок 24 лютого 2022 року перекреслив усе.
«Війна почалася», – сказала мати. Перша реакція – шок і невіра. Потім – увімкнені новини й усвідомлення, що звичного майбутнього більше немає. Дійсна віза давала законний шанс виїхати, але Іван обрав інший шлях.
Уже за кілька годин він стояв біля ТЦК серед величезного натовпу. Коли спитали, хто має досвід у танкових військах, з усієї черги відгукнулися лише двоє. Один із них – Іван.
Отримав орден «За мужність»
Його бойове хрещення відбулося на Київщині. В одному з боїв танк Івана опинився сам на сам із ворожою колоною. Сценарій, вартий кінофільму: один проти всіх. Але екіпаж Івана не просто вистояв, а знищив три російські танки та два БТРи. За цю звитягу танкіст отримав орден «За мужність» III ступеня.
Далі була Харківщина – звільнення Балаклії та Ізюма. В одному з боїв ворожий танк заблокував вхід українських підрозділів до населеного пункту. Досвід Київщини дав про себе знати: діяти довелося миттєво.
Один влучний постріл – і мені одразу кричать: «Горить». Навіть додавати не довелося, – пригадує Іван.
Сам на сам із дроном
Згодом війна привела Івана на Запорізький напрямок. Він воював у 128-й окремій важкій механізованій бригаді «Дике Поле». Екіпаж працював по визначених координатах, готуючись зробити черговий постріл. Іван, як завжди, керував діями з відкритого люка. Раптом над головою прорізалося знайоме дзижчання. В одній руці рація, іншою він миттєво вихопив дробовик, який постійно тримав напоготові.
FPV-дрон прослизнув повз антидронову сітку і замер за пів метра від танкіста, вишукуючи найуразливішу ціль – відчинений люк. Час ніби зупинився. На роздуми не було ані секунди.
Дрон висів буквально впритул. Він вагався, куди вдарити, щоб зупинити машину. І саме в той момент я вистрілив у FPV із дробовика. «Пташка» впала, – розповідає Іван.
За наказом командира механік-водій обережно об’їхав збитий боєприпас, аби той не здетонував під гусеницями, і танк продовжив виконання завдання.
«Найважливіше – відповідати за життя екіпажу»
Цікаво, але колись Іван терпіти не міг танкові війська – вважав такі машини занадто легкими цілями. Все змінили перші ж навчання на полігоні. Згадує з посмішкою: техніка захопила настільки, що після занять його важко було витягти з башти.
Зараз старший сержант Іван – досвідчений командир танка. Каже, що з роками навчився головного: знати машину – це лише половина справи, найважливіше – відповідати за життя свого екіпажу.
Я буваю суворим, можу й гримнути. Але хлопці знають: що б не сталося, я поруч, – наголошує танкіст.
Вдома на нього чекає родина: дружина, 10-річна донька та дворічний син. Про дружину Іван говорить із особливою теплотою, хоч і жартує, що через характери обох у них часто «коса на камінь».
Понад усе він мріє повернутися до рідних, обійняти дружину та бачити, як зростають діти. Але наголошує: тільки не ціною життів інших українців.
Читайте також:
На фронті у віці 45 років загинув відомий актор, номінований на “Золоту Дзиґу”
У “Скелі” пояснили, що сталося з бійцями після зачистки Костянтинівки
Володимир ПРИСЯЖНЮК, за матеріалами 128-ї окремої механізованої бригади «Дике поле»
