Загинув Андрій Мовчан, який мріяв зібрати кошти на операцію важкохворому тату
Сьогодні, 20 серпня, Вінниця прощається із ще двома Героями-захисниками. Це Павло Березовський і Андрій Мовчан.
Павло Березовський. Із позивним «Бронхіт»
Павло Березовський народився 31 січня 1982 року у Вінниці. Закінчив місцеву школу №30, Вінницький транспортний фаховий коледж і Вінницький національний аграрний університет.
Працював на підприємстві «Синтез-Союз», займався виробництвом металоконструкцій. У ТОВ «ЕЙРКОМ» спеціалізувався на монтажних роботах. Разом із дружиною виховував сина.
Павло Станіславович долучився до захисту України у березні 2022 року. Мав позивний «Бронхіт». Був водієм-механіком, отримав звання молодшого сержанта. Служив у лавах 10-ї окремої автомобільної санітарної роти.
Павло Березовський брав участь у евакуації поранених із найгарячіших напрямків, доставляв їх до військових шпиталів. Був нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу» та відзнакою Президента України «За оборону України». Загинув 16 серпня 2026 року у Дніпрі. Захиснику було 44 роки.
Як згадує дружина Павла Тетяна, той був дуже щирим та добрим, завжди відгукувався на чужу біду та першим приходив на допомогу. Обожнював приймати вдома гостей, пригощати їх шашликом та юшкою. Ще однією його пристрастю була музика, особливо якісний рок. Павло Березовський збирав і власноруч ремонтував аудіоколонки.
Андрій Мовчан. Із позивним «Тихий»
Андрій Мовчан народився у Вінниці 27 березня 1988 року. Був єдиною дитиною у сім’ї. Закінчив середню школу №35 та Вінницький національний технічний університет (за спеціальністю «Облік та аудит»). Працював на приватному підприємстві.
Андрій Анатолійович пішов до ЗСУ в травні 2025 року. Мав позивний «Тихий». Служив у 48-й інженерній бригаді та 3-й окремій важкій механізованій Залізній бригаді.
Був оператором БпЛА на Харківському напрямку. Останній бій прийняв 13 серпня 2026 року. Андрію було 38 років.
Як згадує батько Героя Анатолій, Андрій в дитинстві втратив маму і швидко подорослішав. Через тяжку недугу тата син фактично став головним годувальником у домі.
-Він невтомно працював, занурившись у щоденні клопоти, адже мав єдину мету – зібрати кошти на мою операцію. Андрій понад усе мріяв, щоб я одужав і повернувся до нормального життя… Свої ж захоплення та плани на майбутнє він завжди відкладав на потім, – каже Анатолій.
Висловлюємо співчуття рідним і близьким. Вічна пам’ять і шана полеглим Захисникам України!
Читайте також:
Володимир ПРИСЯЖНЮК, «СічНьюз»
