«Водіїв на фронті бракує»: історія Захисника із позивним «Руся»

Захисник із 60-ї окремої механізованої бригади із позивним «Руся» розповів про свій бойовий шлях. На війні він є водієм, як це було і у цивільному житті. 

Щоб повернути хлопців цілими

Коли я тільки потрапив у 60-ку, у другий батальйон, мене називали «Вахтовка». Бо до служби я певний час працював водієм на вахтовому автобусі (сленгова назва — вахтовка).

Тепер я — водій роти: доглядаю техніку, виїжджаю на завдання і роблю все максимально швидко та якісно. Перед кожним виїздом трохи нервую — прокручую в голові варіанти розвитку подій. Щойно рушаю, усі емоції відступають. Лишається одне — довезти, вивезти й повернути хлопців цілими.

Перший бойовий виїзд

Чітко пам’ятаю свій перший бойовий виїзд: слава Богу, нічого не прилетіло, але хвилювання було значним. Упевненості тоді бракувало, проте зайві думки зникли, як тільки почав рухатися. Єдине, чого хотілося — встигнути туди й назад, щоб усі лишилися живі. Найкраща нагорода для мене тут — подяка від побратимів за те, що довіз неушкодженими. Інколи доводилося петляти новими шляхами, навіть трохи заблукати — таке трапляється.

Від початку вторгнення

Я в ЗСУ майже від початку повномасштабного вторгнення. У цивільному житті теж був водієм: починав на «Газелі», потім були «Богдани». Останнім часом їздив на «Спринтері» як маршрутник. Ці навички дуже знадобилися тут.

Дома мене чекає дружина, донька, мама — уся родина. Мрію, щоб це швидше скінчилося, і я повернувся до нормального цивільного життя.

Але поки ми тут — треба працювати. Водіїв мало. І людей загалом бракує. Тим, хто ховається чи тікає, не мені судити — це їхня совість. Але, сидячи на дивані, перемогу не наблизиш. Без людей її не буде.

Читайте також:

Допоміг зупинити прорив ворога: сержанта «Руса» висунули на звання Героя України

«Три місяці жили в лісопосадці»: історія Захисника, який воював на Курщині

Володимир ПРИСЯЖНЮК, за матеріалами 60-ї окремої механізованої бригади